Цей чужий чоловік і тато мені дійсно був потрібен, а тепер повернула б його назад дружині й дітям. Мені 36 років, я досить симпатична молода жінка, маю гарну роботу, квартиру, багато друзів і подруг.
Була заміжня, зі своїм першим чоловіком ми разом навчалися в університеті – студентське кохання, на 3-му курсі розписалися, а через рік зрозуміли, що пристрасть минула і ми – чужі люди. Зібралися розлучатись, а тут дитинка, вирішили, може, дитина збереже родину.
У нас народився синочок Данилко, але нічого не змінилося і через рік ми розлучилися. Жодних сліз, залишилися друзями.
Після університету я знайшла роботу, де і зараз працюю. Жили ми з сином удвох, не тужили. Ні, звичайно, у мене були чоловіки, були романи, але нічого серйозного.
З останнім своїм захопленням ми намагалися почати жити разом, та згодом передумали. Я якось безініціативно ставилася до залицяльників – є так є, ні так ні. Але три роки тому все змінилося, як зараз я пам’ятаю цей день.
У той рік було дуже спекотне літо, я обіцяла Дані поїхати на море в Одесу, але недоречно захворіла напарниця і мене не відпустили у відпустку. Сказати, що син засмутився, нічого не сказати. Мені було його шкода, і я вирішила попросити сестру взяти малого з собою на море – вони все одно всією сім’єю їдуть.
Відправивши дитину на відпочинок, я поринула у роботу і у відсипання після неї. У четвер подзвонила подруга, нагадала про свій день народження і що вони збираються в кафешці. Не хотіла, але пішла. І там я побачила його.
Не скажу, що Віталій красень, просто я затято захотіла, щоб цей чоловік був моїм, мені було начхати, що він давно одружений, що у нього є 2 дітей. Через різних знайомих я дістала його номер телефону, почала писати, дзвонити.
Віталій спершу не хотів зі мною спілкуватися. Я постійно думала про нього, у мене була мета, щоб він був поруч – і я досягла свого. Через півроку я вмовила його на побачення, потім ще одне, а через кілька місяців наших стосунків я наполягала, щоб він покинув сім’ю.
Через півроку він наважився. Щоб швидше він до мене прийшов, я вмовила його залишити все дружині та дітям. Віталій прийшов до мене абсолютно без нічого, але я була на сьомому небі від щастя, ми розписалися.
Минуло 1,5 роки, зараз мені не потрібен цей чоловік, він для мене чужий, він мене не влаштовує, я не розумію, чому я тоді за нього боролася! Дратує, коли він їсть, хотіла розлучитися, але потім подумала: а куди він піде, у нього нічого немає.
Останні півроку, я затримуюсь на роботі, гуляю містом допізна, їжу купую тільки собі та Дані, Віталій віддає мені копійки, бо всі гроші у нього йдуть на аліменти, а я не хочу його годувати за свої гроші. У нас часто суперечки через те, що він не хоче знайти ще одну роботу і заробляти більше.
Я знаю, він теж шкодує, що пішов від дружини, знаю, що хотів повернутись, але вона його не прийняла. Якщо чесно, у мене з’являється ідея подзвонити їй, попросити, нехай забере, але потім думаю: стоп, він що річ якась чи звірятко?
Душа болить – що я наробила!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.