Рік тому ми з Микитою розписалися, а до цього три роки вже були разом, орендували квартиру в обласному центрі, в якому познайомилися під час навчання. Жити у місті нам обом, до слова, не дуже подобалося: ми сільські обоє, більше любимо тихіше і не таке гамірне життя, як у великому місті. Але у місті у нас в обох була така-сяка робота, от за неї і трималися. хоча я працювала не по спеціальності.
Півроку тому нам запропонувала бабуся Микити переїхати до неї в село у великий будинок, у якому вона залишилася сама. ми подумали і погодилися. Бабуся Марія Степанівна дуже приємна і тактовна людина, а будинок у неї дійсно величенький, до того ж, вона одразу зробила на Микиту дарчу.
Чоловік влаштувався на роботу у місцеве господарство, а я почала працювати у сільській школі, тут якраз потрібна була вчителька початкових класів. Я майже відразу полюбила всіх своїх діток, а особливо звернула увагу на Стефу й Софійку: однаковісінькі на личка, народженні в один день, з однаковим прізвищем, але – не близнючки.
Скоро я дізналася історію цих дівчаток і їхніх батьків, і вона мене приголомшила.
Був тут у селі відомий казанова Геннадій, працював теж у місцевому господарстві агрономом. Багатьом дівчатам цей Гена приділяв увагу, і вони від неї не відмовлялися. Але кохав Гена Надійку, молодшу за себе на чотири роки дочку заступника директора сільської агрофірми. Та Надійка росла дівчинкою «правильною», гарно вчилася у школі, потім навчалася в місті, у суботи і неділі ходила з батьками до храму.
На залицяння Гени Надя відповідала, на скільки їй дозволяли її моральні принципи. просила хлопця почекати її який час, до того, як їй батьки дозволять вже виходити заміж. Ну, Геннадій і чекав, але по-своєму, чекати Надю в компанії інших дівчат йому ніщо не заважало.
Коли Наді сказали, що у Гени серйозний роман з приїжджою практиканткою, яка стажується у них на фірмі, Надя нарешті зважилася на дорослі стосунки з коханим: вирішила, що так він нарешті перестане зустрічатися з іншими.
І Геннадій дійсно перестав, от тільки практикантка Іринка, з якою він таки тихенько «попрощався», поїхала назад у своє місто при надії.
А Геннадій і Надійка нарешті справили весілля: їй 22, йому 26, та ще й дитятко у Наді під серцем.
Жила молода родина спокійно і щасливо, народилася у них маленька Стефанія. І ось саме коли немовлятку виповнився всього лише тиждень, у селі з дитинкою на руках з’явилася Іринка.
Сиділи вони тоді утрьох на кухні.
– Розумієте, у мене хлопець зараз намалювався хороший на горизонті, робота в місті, все тільки починається… Не потрібна мені ця дитинка, тягар вона для мене, я собі потім ще народжу від коханого чоловіка. Якщо ви не візьмете Софійку, я її в дитбудинок віддам, – говорила Геннадію і Надії Ірина. – Як не вірите – давайте тест ДНК зробимо, я точно знаю, що це дівчинка Гени!
Там і тестів ніяких не треба було робити, Софійка – викапаний Геннадій була, як і її сестричка. Але тест зробили, щоб все вже точно і як треба. Дивовижним було й те, що народилися дівчатка в один і той самий весняний день: Ірина на тиждень Софійку переносила, Надія народила Стефочку на тиждень раніше терміну. Обидві побачили цей світ 3-го квітня, на день народження тата Геннадія. Ось такі ігри долі…
Так і ростуть дівчатка в родині Надії і Геннадія, Надя змогла прийняти і полюбити. як рідну донечку, Софійку.
– Ну в чому дитинка винна? – говорила Надія рідним. – В тому, що її батько таким шалапутом був?..
Ніхто не знає, де зараз Ірина, від неї вже сім років ніяких новин. Напевне, живе своїм життям, як і планувала, знаючи, що її дочка росте з рідним татом і сестричкою.
А Гена відтоді дійсно змінився, став справді зразковим сім’янином. Обожнює Надію і своїх дівчаток, мчить додому, щойно скінчується робочий день, вдома Наді все допомагає і навіть ходить з дружиною і дітьми до храму, куди і дороги раніше не знав. Він безмежно вдячний дружині за те, що змогла простити йому всі пригоди молодості і стала люблячою матір’ю двом його донечкам.
Ось така історія двох моїх учениць, Софійки і Стефи, і їхніх батьків. Історія про справжнє кохання, про вміння прощати і разом долати всі випробування, адже найважливіше у нашому світі – це родина і любов.
Автор – Олена Мірошниченко
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
