fbpx
життєві історії
Ці передноворічні дні на роботі, нескінченні звіти і постійна напруга вимотали мене остаточно. Вчора дико втомлена зайшла в метро. поклала сумочку на лавочку і чекала на свій поїзд. Він прибув на станцію вже за кілька секунд. Я зі спокійною душею увійшла у вагон, уперлася головою в поручень і спробувавла хоч трохи подрімати. Розуміння того, що я залишилася без сумочки, прийшло через дві станції

Ці передноворічні дні на роботі, нескінченні звіти і постійна напруга вимотали мене остаточно. Вчора дико втомлена зайшла в метро. поклала сумочку на лавочку і чекала на свій поїзд.

Поїзд прибув на станцію вже за кілька секунд. Я зі спокійною душею увійшла у вагон, уперлася головою в поручень і спробувавла хоч трохи подрімати.

Осмислення того, що я залишилася без сумочки, прийшло через дві станції. Я розхвилювалася, там було все: документи, гроші, ключі від квартири. Вирішила повернутися на станцію, а там уже зорієнтуватися у ситуації.

Приїжджаю на станцію, дивуюся: пів станції в поліцейських. Я розумію, що це через мою сумочку. Я в ступорі, оскільки не знаю, як звернутися до поліцейського, щоб пояснити, що це моя сумка. Я вибрала найвищого, підійшла до нього і, не знаючи як звернутися, промимрила: «, Добродію п-п-п-п-поліцейський, це моя сумка.»

Той здивовано на мене подивився, провів через оточення і сказав відкрити сумку, при цьому все оточення зробило кілька кроків убік. Побачивши там тільки косметичку та документи, поліцейський викликав милу жінку, яка провела мене нагору в їхню будку нагорі станції та попросила написати щось на кшталт пояснювальної і після цього мене відпустили та попросили не бути такою неуважною.

Ось така передноворічна пригода. Всім гарних свят!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, ibilingua.com