Ці записи Олени Анатоліївни я побачила випадково. Як би дивно це не звучало, та я перечитала все до останньої буквочки. Додому я йшла без настрою. А ввечері, коли Олег повернувся з роботи, ми сіли за “стіл переговорів”. Такої витівки від своєї свекрухи я не очікувала.
Моя свекруха – жінка дуже своєрідна, так, дипломатично, я охарактеризую одним словом усі її дива у поведінці. Через це ми з нею ніколи не були близькими, але й не лаялися, просто тримали дистанцію і не переходили через бар’єр.
Кожне літо свекруха проводила на дачі, виїжджаючи туди десь на початку травня, в місті була рідко, і на мені лежав полив її квартирних квітів і годування рибок. Іноді я робила легке прибирання, щоб квартира мала житловий вигляд.
Цього року на дачні ділянки кооперативу свекрухи почали підводити газ, і від дачників були потрібні документи на землю, приватизацію тощо. За ними і примчала мама улюблена, і, розвернувшись на одній нозі, помчала, щоб не упустити чогось важливого.
Коли я наступного дня прийшла поливати квіти, то помітно було, що господиня квартири дуже поспішала. Витягнувши з шухляди шафи всі документи, вона так і залишила їх на столі. Я почала їх складати назад у ящик, щоб покласти на місце, і мою увагу привернув симпатичний щоденник у гарній палітурці. Не втримавшись, відкрила його, і на першій сторінці прочитала: Що, куди, по чому.
Так свекруха назвала цю “бухгалтерську” книгу. Вела книгу дуже акуратно, все було розписано до копієчки, а в крайній праворуч колонці свекруха робила додаткові нотатки щодо конкретної витрати.
Я не вникала, скільки там вона з’їдає ковбаси та олії, але помітила дивний запис “онук”. Навпроти нього було зазначено, скільки вона витрачала на нашу дитину, коли вона залишалася під її наглядом. І, праворуч, “гроші повернули”. Я так зрозуміла, що вона повідомляла своєму сина суму, і він їй або перераховував на карту, або віддавав готівкою. Суми були абсолютно непринципові, скільки може “наїсти” п’ятирічний хлопчик, але сам факт такої дріб’язковості, брати гроші за те, що нагодувала свого онука, мені був дуже неприємний.
Прийшовши додому, поцікавилася у чоловіка цими їхніми “взаємозаліками” з мамою, Олег трохи зніяковів, і відповів, що просто не хотів акцентувати мою увагу, мовляв, і так стосунки не дуже. Але таємне завжди стає явним, і ще одна особливість характеру свекрухи випливла назовні, як ви розумієте, не найприємніша.
Ну що ж, раз бабуся так чітко поділяє свої витрати, нехай чоловік і надалі компенсує харчування нашого Ромчика у бабусі. Тільки в мене виникла думка, може й нам виставляти їй рахунок за випитий у нас чай, з’їдений торт, котлету? Тоді, періодично, можна робити звіряння витрат, і визначати, хто кому винен. Поділилася ідеєю з чоловіком, він, слава Богу, правильно це сприйняв, як жарт, і ми разом посміялися, уявивши, як сидимо, кожен зі своїм зошитом, і звіряємо копійки.
Ну смішно, хіба ні? Що скажете з цього приводу?
Фото ілюстративне
