З Сергієм ми дружимо відколи себе пам’ятаю. Разом закінчили школу, потім вузи в Тернополі. Навіть в один рік ми відгуляли весілля.
В нас з Оксанкою вже через рік народилася донечка, а ось у наших друзів все ніяк не виходило. Вони спершу обстежувались, але ніякого результату не було, тому вони вирішили жити заради себе.
Ми їх підтримували, навіть частенько разом їздили відпочивати. Спершу в Одесу на море чкурнемо сім’ями, потім, коли стали трохи багатші, то і в Єгипет літали, і до Туреччини. Словом, веселились ми як могли.
Час минав, наша донечка виросла справжньою красунею. А ось стосунки у Сергія та Оксани погіршились. Вже не було між ними того вогнику. Ми все думали, що це через те, що в них немає діточок, але все виявилось дедалі складніше.
Ми з дружиною намагалися їх примирити, стали частіше зустрічатися. В нас заміський будинок, тому частенько кликали їх на шашличок.
Потім сталося так, що Сергію запропонували хорошу посаду в Києві. Вони не думаючи чкурнули разом туди. Ми вже не бачили, що твориться в їх сім’ї, але надіялись на краще.
Наша донька Маргаритка вже й школу закінчила і вступила до медичного університету. Ми пишались донькою, все що могли, віддавали їй, адже одна єдина вона у нас, на жаль…
Якось Маргоша сказала нам, що їй потрібно поїхати до столиці. Ми одразу ж зателефонували Сергію, щоб той зустрів, і прийняв у себе дома, як власну доньку.
Так все і було. Згодом Маргариту направили в столицю на інтернатуру, вона була така щаслива, бо як не як, але можливостей в Києві більше. Якби ж ми знали, чим все це обернеться для нас, ні за що б не пустили.
Через пару місяців ми дізнаємось, що Оксана, дружина Сергія, поїхала до Іспанії – в неї там подруга. Виявляється, що вони вже давно живуть, як кіт з псом. – Для чого таке життя, – подумала вона і чкурнула, щоб очі його не бачили.
Потім ми почали помічати, що наша дочка все далі і далі від нас віддаляється. То вона з подружкою на море полетіла, і дуже було дивно, що і Сергій в той час також ніжився в Єгипті.
Таких збігів ми помічали частенько, але через довіру, як доньці, так і другу, нічого не говорили.
І ось цієї осені наша дочка повідомила нам, що ми станемо бабусею і дідусем. І все б нічого, але нашим зятем буде, наш колись, найкращий друг. В голові не поміщається, ми самі, можна так сказати, їх зблизили…
Нашій Маргоші всього 24 роки, а майбутньому зятю, як нам – п’ятдесятка на носі. Ми вважаємо, що Сергій просто споганив життя нашій єдиній доньці.
Як тепер з тим жити?
Автор – Наталя Гуренко
Спеціально для ibilingua.com
Передрук заборонено
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook