fbpx
життєві історії
Цього дня було велике свято Чесного Хреста. Біля церкви було багато людей, а серед них і Ольга, яка міцно тримала за руку хлопчика років восьми, а з-під плаща вже було добре видно округлий животик. – Бабуся Неля, ви приглянете за Денисиком, мені висповідатися потрібно? На душі так важко

Цього дня було велике свято Чесного Хреста. Біля церкви було багато людей, а серед них і Ольга, яка міцно тримала за руку хлопчика років восьми, а з-під плаща вже було добре видно округлий животик.

– Бабуся Неля, ви приглянете за Денисиком, мені висповідатися потрібно? На душі так важко…

– Так, звісно, дитинко. Ми тут біля лавочки тебе чекатимемо.

Ольга з Володею зустрічалися ще зі школи, а коли їм обом виповнилося вісімнадцять, надумали поженитися.

– Рано ще. Ви б спершу освіту здобули, на роботу влаштувались, а потім вже й про женячку думали, – говорили батьки з обох сторін. Та молоді їх не слухали. Казали, що така любов буває не у кожного, тому не має потреби відкладати їх шлюб.

Вони дійсно сильно кохали один одного. Володя буквально пилинки здував з дружини, і все б нічого, але роки минали, а Боженька так і не посилав їм дитятко.

– Любий, я щойно від своєї подруги Наталки прийшла. Чому доля така несправедлива? Вона з чоловіком ледь кінці з кінцями зводить. Першому синочку вже десять минуло, а пів року тому на світ з’явилися і близнятка. А ми з тобою як грішники. Нічого в Бога не заслужили.

Ольга залилася сльозами.

– Все буде добре, люба. Ми щось придумаємо, – говорив Володя.

Пара об’їздила всі клініки, які їм лише рекомендували. Всі в один голос говорили, що обидвоє здорові, і потрібно лише надіятися та молитися.

Час минав, а надія все зменшувалася.

– Олю, я сьогодні заходив до будинку маляти. Там один хлопчик є, так сильно на тебе схожий, такі ж очі великі й голубі, а ці кучері, а носик, ну чисто як у тебе – кирпатий.

Через пів року пара таки змогла усиновити хлопчика. Вони були чудовими батьками. Денисику на той час вже було чотири роки. Він ріс красивим та розумним хлопчиком. Батьки милувалися ним, і дякували Богу за такий подарунок долі. Всі в один голос говорили, що Дениска сильно схожий на маму, а вона сіяла від щастя.

Однієї ночі до батьків в спальню забіг Денис. Він був весь в сльозах.

– Тату, тату! – гукав хлопчик. – Все добре, синочок. Тато з нами. Лягай поруч. – Оля поцілувала його в щічку і всі разом заснули до ранку.

А через декілька днів стало зрозуміло, що сон у хлопчика був віщим.

Володя, їдучи на автомобілі через поле, побачив перед автівкою зайця, і не захотів його переїхати, різко загальмував і…

– Як так, зберіг життя зайцю, а своє погубив, – голосила Ольга. На ній обличчя не було. Вони тільки но почали нормально жити, а тут таке горе…

Час минав, і потрібно було жити далі, адже у неї синочок, якого потрібно ставити на ноги.

– Мамо, мамо! Там дядько будівельник тебе гукає. Він поранив собі пальця, і питає чи нема в тебе бинту, щоб перев’язати.

Навпроти їхнього будинку зводили великий торговий центр, там і працював Андрій.

– Вибачте, якщо потривожив! Просто аптечки немає, а я сильно хвилююсь в такій ситуації, боюсь, що свідомість втрачу. Допоможете мені?

Через деякий час Андрій сидів з перебинтованим пальцем на кухні у Ольги і пив чай з свіжоспеченими булочками.

– Ой, я вже краще піду, а то ваш чоловік скоро прийде, і мені мало не покажеться, – пожартував той, але в ту ж мить побачив сльози в очах Ольги.

– Немає більше в мене чоловіка, – ледь вимовила Ольга і залилася сльозами. Того вечора одразу ж після роботи Андрій знову напросився до їхньої хати. Ольга не була проти, щось доволі рідне вона бачила в його обличчі і не тільки. Такі ж великі сині очі, такі ж рухи при розмові руками, як і в її Денисика.

Андрій був на два роки молодшим з Ольгу, але це не помішало їм закохатися один в одного.

– Нам не можна бути разом. Що скажуть твої батьки на таку невістку, ще й з дитиною в придачу…

– Нічого вони не скажуть. Я виріс в інтернаті. Мама відмовилась від мене, ще в пологовому будинку. – В той момент ніби штрикнуло щось у серці Ольги. Вона кохала Андрія, але боялась і осуду Володиних батьків, хоча з того часу вже минуло більше двох років…

Яким було їх здивування, коли Ольга прийшла від лікаря, і ощасливила своїх хлопців.

– Скоро у нас народиться братик, або сестричка, – говорила усміхнена Ольга. Андрій носився з дружиною, як з писаною торбою. Він знав, що вони з чоловіком усиновили хлопчика, тому був на сьомому небі від щастя, що Господь подарував їм цю дитинку.

Одного разу, коли Ольга була в лікарні, Андрій вирішив поприбирати в будинку.

– Давай Дениска, допоможеш мені. Впевнений, що вже багато тут мотлоху назбиралося. Треба до появи на світ нашої принцески, все прибрати.

Білосніжний конвертик одразу ж приглянувся Андрію, він не втримався і прочитав його. Він перечитував його знову і знову і не міг повірити власним очам. Виявляється Денисик його рідний брат. Одного разу йому сказали, що мама народила ще якусь дитину, і також залишила її в пологовому будинку, але він не перевіряв цю інформацію…

З того дня минуло декілька місяців. Андрій розповів Ользі всю правду. Вони до сьогодні живуть однією дружньою сім’єю, а про те, що тато Андрій насправді є рідним братиком Денисика, йому не сказали. Вирішили, що так буде краще.

Денисик турботливий та відповідальний старший братик. Він з нетерпінням чекає на появу своєї сестрички, навіть придумав їй вже ім’я – Надійка.

І ось сьогодні, в таке велике свято, Ольга вирішила сходити в церкву, щоб розповісти священику всю правду. Щоб перед народженням донечки її душа була чистою.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook