Я хочу пожалітись вам, бо якось вже не можу. І головне, я не знаю, як вирішити цю ситуацію.
Батьки мого чоловіка, брати та сестри та інші родичі. Усі вони страшенно товариські, дуже часто відвідують одне одного, в тому числі і нас. Але найгірше те, що вони це роблять несподівано.
Мій чоловік не проти, що не дивно, він виріс у цій моделі змалку, це йому здається очевидним. Я виросла в іншій сім’ї, і коли я прошу, щоб він передав родичам моє прохання попереджати про свої візити – він злиться…
Їхні візити виглядають так, ніби вони просто взялись з нізвідки, з усмішками від вуха до вуха, вони вриваються і думають, що ми раді їх бачити і який надзвичайний сюрприз вони нам зробили. Мій чоловік може і щасливий, я – ні.
Вони приходять, наприклад, у будній день о сьомій вечора і сидять з нами до опівночі, я встаю на роботу о пів на четверту ранку, я працюю з шостої, і вони взагалі цього не враховують.
Батьки Андрія можуть спокійно припертися до нас в суботу о пів на восьму ранку, і в жартівливій формі сказати, що приїхали, щоб підняти нас з ліжка. Я не маю права виспатись навіть у вихідні.
Андрій завжди радий їх бачити, він витягує мене з ліжка, а потім я лечу в нічній сорочці до ванної перед своїм свекром. Я сумую за своїм ранковим спокоєм на вихідних, вони відразу хочуть повеселитися, запитують про все можливе.
Кілька разів траплялося, що ми з Андрієм виходили в місто, у нас була романтична вечеря, а його двоюрідний брат телефонував йому, і так, з подивом, питав, чому це ми не відкриваємо двері, і взагалі де ми ходимо…
Андрій замість того, щоб сказати йому, що ми зайняті, щоб приїхав іншим разом, або, хоча б попереджав про свій візит, він каже почекай трішечки ми негайно виїжджаємо.
Мене це сильно злить. Можливо, я все-таки могла б до цього звикнути, якби це було іноді, але я розкажу вам про минулий тиждень для прикладу:
У понеділок о восьмій вечора приїхала сестра Андрія, яка розлучається і їй треба було з кимось поговорити по душам. Вона плакала на його плечі до ночі, а потім Андрій відвіз її додому, щоб їй не довелося їхати одній вночі на таксі.
Вівторок. Це був мій день народження, і ми поїхали провести приємний святковий вечір – вдвох. Як тільки ми взяли меню до рук, задзвонив телефон і двоюрідна сестра з більш далекого міста, як кажуть, біля наших дверей, автобус втік їй з під носа, і їй потрібно десь переночувати. Вона говорила досить строго, бо їй важко, вона на підборах, і до того ж, добряче замерзла. Ну, ми, звичайно ж, поїхали додому.
На щастя, в середу нікого лихий не приніс.
У четвер я прийшла з роботи, а свекруха чекала мене на сходах, вона сказала, що купила нам курячі стегенця по акції, тому одразу ж з магазину вона відправилась до нас. Зустріла вона мене з претензіями, де я була так довго, адже робота закінчується о 16.00, а на годиннику було вже 17.30. Потім вона вирішила дочекатися поки з роботи прийде Андрій, і ще з ним теревенила добрі дві годинки.
У п’ятницю я прибрала, щоб на вихідних була квартира чиста і я змогла хоч трохи відпочити, коли о шостій вечора приїхав мій Андрій у супроводі друга та його дівчини, він зустрів їх випадково перед будинком. Виїхали о другій ночі…
У суботу я спала, насолоджувалася приємним ранком, готувала обід, і коли ми вже збиралися вийти, дзвінок, і в дверях сестра, яка розлучається з чоловіком з дітьми (два і п’ять років), вона знову хотіла виговоритися.
Вона не хотіла виходити з нами на вулицю, тож вона разом зі своїми дітьми перетворила мою квартиру, яку я прибирала на вихідних, в сарай. Вони поїхали лише після обіду.
У неділю вранці – о 8:45 свекор і свекруха та їх улюблена гра – вставайте, ледарі.
Ви вважаєте це нормальним? Вони наче підзаряджаються нами. Крім того, я зараз вагітна, хоча лише на четвертому місяці, але я вже боюся того, що станеться, коли я буду з дитиною на руках, напевно, вони будуть у мене тут весь час.
Найгірше те, що мій чоловік зовсім не розуміє моїх почуттів і відмовляється визнати, що занадто багато – це погано, а на деякі речі він просто закриває очі.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – freepik
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
