Цього дня ми з Катериною злегка посперечалися. Чого, скажете ви? А все через приїзд її любої матусі, а моєї тещі. Вона невзлюбила мене з першого погляду, і ці “дні у нас” для мене найважчі в світі. – Ну чому їй дома не сидиться? І взагалі, у неї ще син є, нехай до невістки в гості проситься. – Перестань! Це найрідніша для мене людина, – як могла захищала її дружина. І ось відчиняються двері, і на порозі постала Людмила Петрівна
Катерина сиділа поруч зі мною на дивані в залі, коли до нас в гості приїхала її мама. Це були “кращі” моменти мого життя. Вона вічно була не в дусі.
То я взуття не там поставив, то кіт зіпсував її “нові” туфлі, то я життя її дочці зіпсував. Через це я ніколи не горів бажанням зустрічати цю жінку. Але це мати моєї дружини, тому я зобов’язаний терпіти її витівки.
Катя знала, що мені з її мамою дуже “пощастило”. Тому намагалася відвести тещу куди – небудь на кухню, за що я їй дуже вдячний.
У цей день ми з дружиною полаялися. Через що, скажете ви? А саме через приїзд Людмили Петрівни.
– Катерино, скільки можна терпіти поради твоєї матері. Чому їй дома не сидиться?
Дружина теж не лізла за словом в кишеню:
– Ти її не вподобав з найпершої зустрічі. Вона, до речі, теж не в захваті від тебе.
Я хотів все висловити про її маму, але все приховав в собі, щоб не погіршити ситуацію.
Більше ми в той день не розмовляли ні на які теми, так як знали, що буде все тільки гірше.
Але ось настала “довгоочікувана” година, коли відчинилися двері і на порозі стояла Людмила Петрівна “власною персоною”.
– Іване, що у вас так неприємно пахне, немов згоріло щось? – Дружина в подиві підстрибнула, немов ужалена і побігла на кухню. Поки ми сперечалися, торт, який пекла Катя до приїзду матері дійсно згорів.
З тещею ми залишилися віч-на-віч. Вона довго на мене дивилася, оцінювала:
– Ти любиш Катерину?
– Так, – я був просто в здивований від такого допиту, – Я ж начебто на весіллі ще говорив.
– Всі ви так кажете…
Я трохи здивувався. Раніше таких одкровень я не чув. Я знав, звичайно, що теща розлучилася зі своїм чоловіком, але не знав за яких обставин.
– 15 років тому мій чоловік мені сказав, що любить мене… А через 5 років залишив з донькою на руках. Тому мені треба знати, що ти не кинеш мою дочку.
Я їй не дав договорити. Швидко побіг в гардероб, одягнувся і побіг в магазин. Я зовсім забув про те, що ми з Катериною вже 5 років разом. Соромно було… Я не привітав дружину, а полаявся з нею в цей прекрасний день.
Коли я прийшов додому з двома оберемками троянд і новеньким тортом, який віддав мамі, то мене чекали дві усмішки. Одна з них була тещі, а інша належала дружині. Ми сіли за стіл, налили рожевого з бульбашками і ніхто вже не ображався один на одного, так як панували розуміння, любов, вірність і чесність.
Я подякував мамі за дочку. Вона розтеклася в усмішці і навіть сказала мені комплімент, чого я ніколи не чув від неї. Це був перший раз за весь час, коли я назвав її мама.
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
