Цього року чоловік дістав на роботі путівку. – Син у нас вже дорослий – 14 років. Пора відтягати його від маминої спідниці. Нехай їде, і відпочине від батьків. – Так ми і зробили, тільки по приїзду Андрій став себе дивно поводити. Мене, як маму, це сильно занепокоїло. Спершу він нічого не говорив, та одного дня таки здався. Через декілька днів він прийшов додому не один.
Коли я перейшла на другий курс, то на молодого аспіранта, який, як горішки, клацав найскладніші математичні завдання, я дивилася, як на математичного бога. Ну як у такого не закохатися?
Мене підкорило ще й те, що на момент знайомства Петро сказав, що він заступник директора університету з космічних питань. Я навіть не могла подумати, що такий університет існує.
Він тоді не збрехав тільки в одному: питань з ним було хоч греблю гати! Але, щодо космічних масштабів він звичайно сильно перебільшив… Як пізніше виявився Петро все ж таки мав непряме відношення до науки.
Як би там не було, на початку його кар’єри його начальство пророкувало йому чудові перспективи. Петру навіть казали, що він може стати володарем найпрестижніших міжнародних премій. Але дуже швидко інші шальки терезів переважили: гулянки, дівчата та інші земні блага, які були досконалим протиріччям абстрактному математичному мисленню.
Простіше кажучи, через три роки студентський шлюб закінчився розлученням. Я тоді вирішила, що мені пощастило, що я тоді так легко відбулася. Я розуміла, що нічого немає поганого в тому, що я обпеклася, але в обмін я набула безцінного досвіду і тепер можу продовжити рух уперед.
Під час другого шлюбу я врахувала всі попередні помилки. Мій другий чоловік чудова людина. Так, він не геній, та це тільки на краще. З першим чоловіком у нас дітей не було, тому що мій “геніальний науковий діяч” завжди охоронявся, тому що не вважав за потрібне псувати своє життя на дрібниці.
З другим моїм чоловіком ми не встигли й подумати, як вже прилетів лелека. Синочка ми назвали Андрійком
Андрійко точна копія свого батька, він у нас хлопчик дуже доброзичливий, добрий і чуйно реагує на чуже лихо. Він усіх звірят додому тягне, яких на вулиці побачив.
Доки це були пташенята, що випали з батьківського гнізда, я була спокійна і казала собі, що так у нього проявляється інтерес до біології. Ми їх доглядали і повертали в їхнє природне середовище. Якось він притяг додому черепаху, яку підібрав, коли гостював у селі у бабусі. Я після цього випадку зрозуміла, що від нашого сина можна всього чекати, проте сподівалася все ж таки на те, що він не приводитиме додому людей без місця проживання.
Чоловіку на роботі того літа запропонували для сина путівку до одного з таборів. Наш батько тоді сказав, що якщо нашому пацану вже чотирнадцять, то прийшов йому час перестати під спідницею мами ховатися.
З табору син приїхав дуже задумливим. Але вже за кілька днів він нам розповів причину свого смутку. Як виявилося, він у таборі потоваришував із хлопчиком із нашого міста, який був від нього старшим на рік. Хлопчик був сиротою, бо в цьому таборі відпочивали діти ще й з дитбудинку. Хлопчик той навчався у школі, яка була неподалік нашого будинку.
Син попросився привести до нас у гості свого нового друга. Ми з чоловіком були не проти.
Коли Діма зайшов у наш дім, у мене підкосились ноги: у нього був знайомий погляд і дуже знайомий голос.
Ми потім із чоловіком звернулися до дитячого будинку і з’ясували, що він насправді є сином мого колишнього чоловіка. Спочатку батько допомагав своєму синові фінансово, а з часом перестав це робити. Пізніше він зник у невідомому напрямку. Нам так і не вдалося з’ясувати, чому у хлопчика у свідоцтві про народження у графі “батько” стоїть прочерк. Мабуть, мати Діми так вирішила.
Може, тато полетів на Марс у космічну експедицію. Скоріш за все в експедиції не вистачало бородатих геніїв. Пізніше мама Діми занедужала, а шість місяців тому її не стало. Далека рідня хлопчика вирішила здати його в дитбудинок.
З усиновленням Діми нам допомогли друзі, з якими ми товаришували зі студентських часів. Зараз у нас у сім’ї як у всіх: двоє дітей від різних чоловіків. Я не роблю між ними різниці.
Ми любимо обох хлопчиків абсолютно однаково, навіть незважаючи на те, що один із них нам не рідний. Мене тішить те, що Дімі легко даються навіть найскладніші математичні завдання, а ще він дуже цікавиться наукою. Тепер молю Бога про те, щоб йому від батька дісталися тільки добрі гени.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
