Цього року мій Матвій пішов в перший клас, а так як дружина напередодні пошкодила ногу, 1 вересня повів його в школу я. Словом, нашою першою вчителькою виявилася моя колишня дівчина Оксана, з якою ми ще, до того ж, розлучилися так собі.
Я мало не знепритомнів, а вона не знаю, помітила чи ні, але уваги особливо не подала, та й ніколи було – шум, гам, дітвора навколо, батьки. Змитися постарався швидше, але перед цим все-таки підійшов і привітав її з початком навчального року. Яким поглядом вона на мене подивилася!
Я визнаю, повівся колись з Оксаною, як повний козел – підмовив приятеля, який почав до неї спеціально залицятися, а я їх “застав” і приревнував.
Як вона тоді принижувалася і виправдовувалася! А я руки потирав і радів, що мій план так чітко спрацював. Перед від’їздом в іншу країну друг розповів Оксані, як все було насправді. З тих пір я її не бачив. Хто б міг подумати, що майже через десять років ми знову зустрінемося, та ще й при таких обставинах! Якщо ви думали, що бумеранга не існує – ось вам наочний приклад! І якби ж то прилетіло тільки мені, але я переживаю, як би вона на Матвійчику НЕ відігралася – хлопчик то ж зовсім ні до чого тут.
Кожен день його питаю, як до нього ставиться Оксана Василівна, не сварить чи, не чіпляється. Думаю, може підійти до неї, поговорити, вибачитися. Чи вже не ворушити минуле і залишити все, як є?
Я весь в роздумах…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – nus.org
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
