fbpx
життєві історії
Цього року ми пізно повечеряли. Я помила посуд, і вже хотіли йти відпочивати, оскільки на Різдво дуже рано треба йти в церкву. Та в двері постукали. Відкрив мій чоловік, і в хату влетіла Маруся, дружина мого брата Ореста. А за нею й тітка Стефа. Вони скоса глянули один на одного, і давай сперечатися

Цього року ми пізно повечеряли. Я помила посуд, і вже хотіли йти відпочивати, оскільки на Різдво дуже рано треба йти в церкву. Та в двері постукали. Відкрив мій чоловік, і в хату влетіла Маруся, дружина мого брата Ореста. А за нею й тітка Стефа. Вони скоса глянули один на одного, і давай сперечатися.

Коли не стало моєї бабусі, мій дядько не почав вступати в права спадкування квартири.

– Мені не потрібна ця квартира. Бабуся тебе виростила та виховала. Тож живи тут, у цій квартирі. Вона твоя. Я відмовляюся від квартири на твою користь! – сказав мені мій дядько.

Мені тоді було 19 років, я навчалася у коледжі. А дядько допомагав мені грошима, щоб я не покинула навчання та не йшла працювати. Робив він це, звичайно ж, потай від своєї сім’ї. Я дуже вдячна за все своєму дядькові, який мене не кинув у такий скрутний час.

Потім я вийшла заміж. Зараз у мене із чоловіком двоє дітей. Живемо ми у квартирі, яку я отримала у спадок від бабусі. А квартиру чоловіка ми здаємо в оренду. Ще одну квартиру купили в іпотеку. Це ми зробили для того, щоб кожна наша дитина мала квартиру. Грошима, яку ми отримуємо за здачу квартири чоловіка, ми платимо іпотеку.

Але нещодавно мій дядько відійшов на небеса. Я сплатила повністю все під час прощання. Це я зробила на згадку про дядька, який мені допомагав стільки років.

У дядька залишився син Орест. Йому 25 років. Орест одружений з Марусею. Вона старша за Ореста — їй уже 28 років. Маруся має дитину від першого шлюбу — восьмирічний син.

Спочатку Орест зі своєю дружиною Марусею жили на орендованій квартирі. Справа в тому, що дядько не схвалював його шлюбу з Марусею. І тому вони навіть не спілкувалися кілька років.

І ось кілька місяців тому Орест та Маруся переїхали жити до тітки Стефи.

Щойно дядька не стало, його родичі згадали про те, що квартира бабусі повинна була бути поділена навпіл. Коли дядько був живий, про це ніхто не згадував, і ніхто не казав, що дядько вчинив неправильно.

А тепер родичі дядька вимагали, щоб було відновлено справедливість.

До мене почали часто приходити Маруся та тітка Стефа. Вони із заздрістю оглядали квартиру.

– Я не зрозумію, як мій чоловік взагалі міг відмовитись від такої гарної квартири! – казала мені тітка Стефа.

Мені було неприємно чути таке, і я перекладала розмову на іншу тему.

– А ось нам із Орестом хоча б одну однокімнатну квартиру! Непогано, звичайно, живеться і зі свекрухою. Але своя квартира – це все-таки своя квартира! – казала Маруся.

А потім тітка Стефа та Маруся почали приходити поодинці, і кожна з них умовляла мене продати квартиру.

– Ти не здумай квартиру продати і гроші Марусі віддати! Вона їх просто витратить! Вона і старша за Ореста, і дитина в неї є від іншого чоловіка. Вона не хоче другої дитини йому подарувати, а Оресту потрібна своя, рідна дитина! – намагалася переконати мене тітка Стефа.

– Ти маму Ореста не слухай! Вона вже стара! Жити з нею так важко! Але що робити? Іти знову на орендовану квартиру жити? Але це так дорого! Нам так потрібна своя квартира! – жалілася Маруся.

Так вони ходили до мене постійно і нарікали один на одного.

І ось на сам Святий Вечір, коли ми вже повечеряли і хотіли йти відпочивати, в двері постукали. Відчинив чоловік, і влетіла Маруся. Ми ще не встигли сісти за стіл, як в двері постукала і сама тітка Стефа. Вони не сподівалися у мене зустрітися. Глянувши скоса один на одного, давай сперечатися.

– Що ти сюди ходиш? На квартиру око поклала? Нічого ти не отримаєш! Це я всі гроші отримаю!, – говорила тітка Стефа своїй невістці.

– Ні! Мені Катерина вже все обіцяла: що вона квартиру продасть і гроші мені віддасть! Тоді ми з Орестом подорожувати на ці гроші поїдемо!

– Заспокойтесь! Та я взагалі нічого не збираюся продавати! Чого це раптом ви так вирішили? – сказала я.

І тут тітка Стефа та Маруся об’єдналися проти мене:

– Та ти просто так зобов’язана вчинити! У тебе ж цих квартир уже скільки! Мій чоловік не мудрим був, коли відмовився від своєї частки у цій квартирі! А тепер має справедливість перемогти!

– Продавай квартиру і віддавай нам гроші! – говорила Маруся.

Я попросила їх обох вийти з квартири, і не шуміти напередодні такого великого свята.

Звичайно ж, тітка Стефа та Маруся на мене образилися. Тепер вони всім нашим знайомим, друзям та родичам розповідають про те, яка я жадібна, що я забрала у них половину квартири. Але я на ці небилиці не звертаю жодної уваги.

Це було рішення мого дядька, і я вважаю, що я нікому нічого не зобов’язана. А свою квартиру я продавати не збираюся, і ніхто мене не змусить це зробити!

Фото ілюстративне