Цього року тато не приніс в квартиру ялинку, як завжди, а просто і без слів, почав збирати свої речі у велику дорожню сумку. Мама тоді лила сльози, просила одуматися, але було надто пізно. З того часу у мене і мами почалось “нове життя”. – Ти навіть чай так сьорбаєш, як він, твій тато – ти його точна копія! – З роздратуванням раз у раз повторювала вона.
Мама тоді присіла на табуретку біля входу і довго сиділа не ворушившись, дивлячись на протилежну стіну. Я злякалася за неї, принесла води, щось говорила… Через кілька годин мама відійшла, міцно обійняла мене, це була остання ласка, яку я пам’ятаю.
Вже ввечері мама “бурчала” на мене за розкидані іграшки, за те, що я повільно їм, що довго засинаю. З ранку було те саме, мама весь свій негатив у свідомості зганяла на мені, адже я була дуже схожа на тата…
Мені було шкода маму, я думала, що їй дуже важко, і намагалася не засмучувати її і робити все, як вона вимагала.
Перша образа на маму була за кілька місяців. Вона купила для мене морозиво, але дорогою додому раптом передумала, і віддала його сусідському хлопчику, пошкрябавши його по голові і ласкаво усміхнувшись. Я заплакала, а мама сказала, що нема чого лити сльози, раз забула вранці підмести на кухні.
Я зрозуміла, що мама просто шукає привід, щоб вколоти мене своїм ставленням. Ми з кожним днем віддалялися один від одного, навіть на зборах у школі мама ніколи мене не захищала, а навпаки, підтакувала вчителям, кажучи, що я не надто мудра, вся в тата… Дехто з батьків потім розповідав це вдома, і наступного дня після зборів однокласники починали пені це “говорили”, а у відповідь на мою реакцію, сміялися і казали, що це моя мама так сказала, а вони просто повторюють.
Я стала старшою, і мама вже рідко стримувалася у своїх “виразах” до мене. Вона говорила, що ніколи мене не полюбить, питала, звідки я взялася на її голову, чому вона має витрачати на мене своє життя, і тому подібне.
При першій же нагоді я вискочила заміж, і ви знаєте, дуже успішно. Свого чоловіка я люблю, і дуже поважаю. У нас з Ігорем двоє дітей, в яких я душі не чую. І кожного дня обіймаю і кажу їм, що вони у нас найкрасивіші, найрозумніші, найуспішніші. Словом, все те, чого мені так не вистачало…
З мамою я спілкуюсь, допомагаю фінансово, але нічого “родинного” до неї не відчуваю.
Ось така моя життєва дорога!
Фото ілюстративне
