Цього тижня в моїх планах було завершити підготовку до дня народження нашого з Дмитром синочка. Як не як, а п’ять років, треба відсвяткувати, щоб запам’яталося. Ближче вечора в понеділок телефонує мені Катерина Василівна і таким строгим голосом каже, що до Трускавця має приїхати її подруга на лікування, а так як вона вже не молода, я повинна у всьому їй допомогти: завести, привести, про процедури подбати. Я навіть рота не встигла відкрити, як в слухавці почула гудки.
***
Мені пощастило – пару років тому моя дорогенька свекруха переїхала разом з дочкою жити в інше місто. Здавалося б – живи та радій. Але ж ні!
Подзвонила вона напередодні дня народження нашого сина. Думаю: Ну нехай! Мабуть з Богданчиком вирішила поговорити, скучила мабуть.
Ні, Я не вгадала. Про дитину ніхто і не згадав. Недовго нарікаючи на важке життя (знову нарощування нігтів і масаж подорожчав!), Катерина Василівна перейшла до суті справи.
Мені крізь зуби було велено (так, саме так) підготувати все для зустрічі її подруги. Зустріти її треба – вона має приїхати зі Львова до нас в Трускавець, не їхати ж жінці похилого віку в маршрутці, коли у невістки машина є в наявності.
Звичайно, потрібно підготувати кімнату, щоб їй було зручно.
А головне, мені слід взяти на роботі відпустку і впритул зайнятися здоров’ям гості: повозити її по лікарях, на процедури, і обов’язково влаштувати екскурсію по Трускавці…
На питання, чому її подруга повинна їхати до нас, а не в санаторій, чи квартиру якусь, мені було сказано, що так з мого боку не гарно, вона хвора людина, щоб по квартирах поневірятися. Після цієї фрази вона просто відключилася.
Я передзвонила, вона не відповідала, а потім і зовсім стала недоступна.
У підсумку, замість того, щоб займатися підготовкою до свята, я вся киплю. Але для себе вирішила, що нікуди не поїду, і нікого тут розважати не збираюся.
Розповіла ввечері чоловікові. Він передзвонив матері (слухавку відразу взяла), і спокійно, не звертаючи уваги на її голосіння, поставив перед фактом, що ніхто її подругою займатися не буде.
Вислухав, який він невдячний син, якого вона на світ привела (ну тут не посперечаєшся), виростила (спірно, з урахуванням того, що років з 4-х до армії він жив з дідусем і бабусею), дала освіту (???) і забезпечила житлом (!!!), а він, такий-сякий, не хоче допомогти матері в такій дрібниці.
Бачиш, як тобі не пощастило з сином, – відповідає він. – Слава Богу, хоч з дочкою пощастило.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
