Мого чоловіка звуть Олександр, а мене Валентина. У нас в родині підростають дві прекрасні доньки. Сашко дуже любить дівчаток і ніколи їм ні в чому не відмовляє. Тому Даруся і Марійка навіть частіше діляться з батьком найпотаємнішим, ніж зі мною.
У нас чудова родина, ми з чоловіком завжди любили одне одного, були віддані, але якийсь час тому я почала помічати, що Сашко іноді стає вкрай нервовим. Бувало, що навіть підвищував голос на своїх маленьких принцес.
Я не розуміла, що відбувається, і часто питала у чоловіка: «Що сталося?»
– У мене серйозні проблеми на роботі, – була йогонезмінна відповідь.
Ось я і перестала до нього чіплятися.
Минуло досить багато часу, але спокійніше у нас в родині так і не ставало. Одного разу ввечері у мене задзвонив телефон.
В трубку жіночий голос сказав:
– А ви взагалі в знаєте, що у вашого чоловіка є ще одна жінка, і навіть син Богдан?
І та жінка поклала трубку.
Я не могла повірити, що це може бути правдою, отже спокійно чекала Сашка з роботи, налаштована все з’ясувати. Коли чоловік прийшов додому, я запитала:
– Милий, а хто такий Богданчик?
Сашко, звісно, не очікував такого запитання, тому рогзубився, почав щось бурчати собі під ніс. Але я нічого не розібрала і вирішила піти на крайні заходи. Я сказала, що якщо він не зізнається мені сам, то я будь-якими шляхами все одно дізнаюся правду.
І тоді, зітхнувши, чоловік розповів, що три роки тому у нього був зв’язок з молоденькою колегою. Він просив Маргариту не народжувати, оскільки чесно сказав їй, що не покине дружину і дочок, не піде від нас до неї. Але та жінка виявилася хитрою і вирішила за допомогою малюка прив’язати до себе чоловіка. Вона народила хлопчика Богдана.
Але справжньою мамою для хлопчика та Маргарита так і не стала, жила життям, яке зовсім не пасує жінці і матері. Сашко переживав, що вона скоро зовсім покине дитину, і його син залишиться сиротою.
Я, поки все це слухала, то просто не вірила, що це відбувається зі мною.
Вже на початку історії я розуміла, що я його прощу. Адже у нас дві доньки, які жити не можуть без свого тата, і навіть не засинають, поки він не прийде до них, щоб розповісти казку.
У цей період я зустрілася зі своєю знайомою Лідою, з якою ми разом вчилася. Якось до цього наші дороги не перетиналися. І ось зараз вона працює в дитячому садку вихователькою.
І ось коли ми йшли в кафе, за одном столиком я помітила свого чоловіка, з хлопчиком. Я відразу здогадалася, що це його син Богданчик.
А моя подруга і говорить:
– Ось дивися, двоє батьків живі, а хлопчик – повна сирота, – і показала вказівним пальцем на мого чоловіка і хлопчика поруч.
Потім Ліда розповіла мені всю історію повністю. Як виявилося, мама дитини написала відмову від нього і сама виїхала за кордон з новим чоловіком. А у чоловіка, батька Богдана, є сім’я і діти, і ось так вийшло, що тепер дитина нікому не потрібна…
Ми трохи посиділи ще, а потім Лідія пішла. Я вирішила підійти до чоловіка і поговорити. Я вже прийняла рішення.
Я підійшла до них і сказала:
– Мої дорогі чоловіки, а чи не час нам повертатися додому?
Хлопчик на мене підняв перелякані очі. Я посміхнулася, щоб заспокоїти його. І тоді Богданчик, заливаючись слізьми, підбіг до мене і міцно-міцно обійняв.
– Матусю, я знав, що ти за мною повернешся і забереш мене! – вигукнув хлопчик.
Коли я обняла його, то зрозуміла, що не зможу більше без нього жити.
Згодом ми з чоловіком стали батьками для Богданчика офіційно, та й наші дочки дуже полюбили хлопчика. Якось я випадково побачила на вулиці бабусю цього хлопчика, і вона зізналася мені, що її дочка не любила мого чоловіка. А малюка і зовсім терпіти не могла, ось і втекла через це.
Я заспокоїла її, сказавши, що тепер він оточений любов’ю.
Минуло вже чимало років відтоді, наші донечки вже повиходили заміж, наш син Богдан закінчує медичний виш. Всіма дітьми ми з Олександром дуже пишаємося.
Мені здається, що я зробила правильний вибір, і добре, що у Богдана з’явився не тільки тато, але і мама. Хоча тоді, коли я вирішила пробачити чоловіка і прийняти в нашу родину його сина, зі мною довго не спілкувалися мама і сестра, вважаючи. що зраду не можна прощати. Але я іншої думки.
Діти ні в чому не винні, і це дуже грішно, коли діти сироти, а їхні батьки при цьому живуть десь поруч.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!