Ця новина застала мене зненацька і була для мене наче грім серед ясного неба. Ну як серед ясного, я щойно попрощалася назавжди з коханом чоловіком, а тут виявилося, що у Іллі є дорослий син, про якого я і гадки не мала.
Так, чоловік Ілля приховува від мене все життя, що у нього є старший син.
Дізналася я про це тільки після того, як чоловіка не стало, коли його син Руслан прийшов за своєю часткою квартири. Виявилося, що половина належить йому, батько ще за життя переписав.
Наш шлюб з чоловіком тривав дванадцять років, минулому року Іллі раптово не стало. За ці роки він жодного разу не обмовився, що у нього є дитина від попереднього шлюбу. Про існування колишньої дружини я знала, про те, що у них є спільний дорослий вже син – ні. Ніколи навіть не підозрювала і не здогадувалася про це, Руслан жодного разу не виник у нашому з чоловіком житті…
Ми познайомилися, коли мені було двадцять п’ять, а йому тридцять вісім. Сподобалися одне одному, почали зустрічатися, потім розписалися. Жили у нього, я на той момент була без свого житла, а Ілля мав двокімнатну квартиру.
Він одразу розповів, що вже був одружений, але розлучився ще років десять тому. Ні про яку дитину він не згадував, а я не питала, вважаючи, що якби діти були, Ілля точно згадав би про них.
Через два роки після весілля народилася наша дочка. У декрет я йшла безбоязно, основним добувачем в родині був чоловік. Навіть коли я не працювала, наш дохід помітно не просідав. Я не знала, скільки він заробляє, але нам ніколи не бракувало, тому я завжди була спокійна і задоволена усім.
Ілля майже весь вільний час проводив зі мною і дочкою, був дуже турботливим батьком. Про колишню його родину тема не піднімалася, а що обговорювати, якщо все закінчилося стільки років тому?
У минулому році Іллі не стало, стрімка хвороба забрала його у нас. Ця подія мене приголомшила, все сталося дуже раптово, я була розчавлена. Я не розуміла, як буду сама ростити і піднімати дитину, як буду без коханої людини. Для дочки це теж було випрорбування, вона дуже любила татка. Я не знала, як допомогти десятирічній дівчинці впоратися з втратою, тому що сама не уявляла, як це зробити.
Під час прощання з чоловіком було багато людей, я не пам’ятала облич, не пам’ятала, хто підходив і висловлював співчуття. Все відбувалося на автопілоті. Від повного розпачу мене рятувала лише донечка. Вона потребувала в мені, моєї уваги і підтримки, я не мала права розкисати. У чоловіка батьків не було давно, моєї мами не стало три роки тому, підстрахувати мене з дитиною було нікому.
Але життя триває, біль з часом частково вщух, хоча остаточно не минув, мало часу ще пройшло. Ми почали вчитися жити без чоловіка і тата.
Жили ми з донькою в тій самій квартирі, з оформленням паперів я не поспішала, юрист пояснив мені, що якщо я за неї плачу, продовжую виконувати всі обов’язки власника, то це автоматично говорить, що я вступила в спадщину. Дочка ще неповнолітня, їй взагалі нічого робити не треба. Я і відклала цю паперову тяганину в довгий ящик, адже вважала, що окрім нас з дочкою у чоловіка родичів немає.
Як же я здивувалася, коли два місяці тому у мене на порозі з’явився молодик і представився сином мого чоловіка Русланом. Не можу навіть підібрати слів, щоб описати моє здивування.
Він показав документи, що підтверджують правдивість його слів, а потім заявив, що прийшов обговорити питання з квартирою. Виявилося, що чоловік вже давно переписав половину квартири на свого сина, щоб у разі чого не затівалися всякі спадкові склоки. Хлопець навіть позначив, що не вступав в спадщину за батьком, розуміючи, що у нього була ще одна дитина і буде чесно ділити квартиру рівно навпіл.
Руслан продемонстрував документи і сказав, що не хотів мене турбувати, але у нього гостро постало питання з житлом і його треба вирішувати. Мене не стільки вразило, що частина квартири, яку я вважала своєю, виявляється вже давно належить іншій людині, а то, що чоловік, за словами Ростислава, встигав досить часто з ним спілкуватися.
Син відгукувався про батька дуже тепло, розповів, що той завжди намагався цікавитися його життям, допомагав порадами, дарував подарунки, допоміг з навчанням в університеті. Руслан знав, що у нього є сестра, але батько відразу різко сказав, що знайомити нікого не збирається, і ця тема більше не піднімалася.
Виявляється, він був на прощанні з Іллею, і навіть підходив висловлювати мені свої співчуття, але я абсолютно не пам’ятаю цього. Я багато чого з того дня не пам’ятаю.
Питання з квартирою ми, звичайно, вирішили. Я намагаюся взяти кредит, щоб віддати Руслану його частку грошима і повністю переоформити квартиру на себе і доньку. Він погодився почекати і не квапить мене, хоча і попросив не затягувати. Приємний вихований молодий чоловік, люди, які його виховали, викликають повагу.
З сином чоловіка проблем не виникло. Але яке ж це було потрясіння для мене і здивування – прожити більше десяти років з людиною і не знати, що у нього є доросла дитина, син, з яким він підтримує тісні стосунки. Чому Ілля приховав це від мене? Чому не познайомив нас? Стільки запитань, а відповідей на них вже ніколи не знайти…
Тепер у мене острах, що будуть спливати і інші сюрпризи, про які чоловік не спромігся мені роповістити. Перевірила все, що тільки можна, ніби все нормально, але тривога все одно не відступає. Цікаво, чи є для неї реальні підстави?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
