fbpx
життєві історії
Ця жінка, моя колишня свекруха Алла Леонідівна, коли ми розлучилися з її сином, відхрестилася від онука на 20 років, а як старість підперла – згадала, що є такий хлопчик! Тепер це її рідненький продовжувач роду, з яким бабуся дуже хоче спілкуватися. Ці аргументи не враховувалися, про тест ДНК я лише краєм вуха чула та й не було грошей, тому свою правоту я довести не могла. -Ага, давайте, ще одного рота мені на шию посадите, вас же мені мало. Я три рази повідомлення прочитала, думала, помилилася чи мені щось привиділося

Ця жінка, моя колишня свекруха Алла Леонідівна, коли ми розлучилися з її сином, відхрестилася від онука на 20 років, а як старість підперла – згадала, що є такий хлопчик!

Свекруха не з’являлася в житті онука Степанка майже двадцять років, а тут раптово згадала, що є такий хлопчик. Тепер це її рідненький продовжувач роду, з яким бабуся дуже хоче спілкуватися. Але справа не у її почуттях, які так раптово спалахнули.

Заміж за Василя я вийшла у 19 років, зараз розумію, що це дуже рано. Напевно, були б живі батьки, вони б відмовили мене, а так я вирішила, що знайшла свою другу половинку. що ось тепер у мене своя родини і я буду щасливою. Скоро ми з Василем зрозуміли, що у нас буде дитинка. Ця новина викликала велике невдоволення свекрухи Алли Леонідівни, в чий будинок мене привів жити новоспечений чоловік, Василь був старший від мене на три роки.

– Ага, давайте, ще одного рота мені на шию посадите, вас же мені мало! – кричала вона, коли ми сказали їй, що скоро будемо молодими батьками.

Дивна реакція, адже ми з Василем на той момент обоє працювали і вкладалися в домашнє господарство грошима і працею. Я спробувала разок заперечити мамі чоловіка, але мене насварила спочатку свекруха, а потім і Василь, що я посміла сперечатися з його мамою. Довелося надалі мовчати.

Хоч чоловік і трохи старший за мене був, у мене досвіду роботи було більше. Я працювала з 17 років в одній фірмі, пройшла шлях від простого секретаря “принеси-подай” до старшого менеджера відділу продажів. Мені дуже подобалася моя робота, тому я завжди прагнула зробити все найкращим чином, начальство ж адекватно оцінювало мою роботу і давало премії, натякнуло навіть на підвищення, але тут вніс корективи декрет.

Василь же закінчив навчання в університеті, де вивчився на фінансиста, і скакав по різних роботах, шукаючи кращі умови. Алла Леонідівна його підтримувала, не треба, мовляв, спину гнути за копійки, не для того вона синочка ростила і вищу освіту йому давала. Мене ж не зовсім влаштовував відсутній дохід чоловіка. Я не могла нормально спланувати бюджет і розподілити витрати. На цьому грунті стали між нами з Василем почали виникати конфлікти. І мама чоловіка була не на моїй стороні.

– Це ти без освіти можеш за будь-яку роботу хапатися, що підлоги мити, що в комп’ютер витріщатися. А у сина вища освіту, він куди попало ну піде. Якщо мало грошей, то вчися економити, а то звикла тільки тринькати.

Я змовчала. Тоді я ще любила Василя і сподівалася, що це тільки період притирання. Але далі ставало тільки гірше.

Очікування малюка не було для мене легким, часто доводилося мотатися в лікарню, відпрошуватися, що не могло не позначитися на зарплаті. Вдома я особливо робити теж нічого не могла, оскільки навіть голову підняти було складно.

– Підібрав браковану, ні грошей заробити, ні дитину нормально виносити, ні вдома допомогти, – сичала Алла Леонідівна.

І я терпіла, оскільки йти мені було нікуди. Останні два місяці в лікарні я провела більше часу, ніж удома. Але син Степанко народився здоровим, а це головне.

Я дуже сподівалася, що, побачивши онука, свекруха розстане, але замість цього вона закотила сцену, що малюк не від Васі. Він, бачте, не схожий на її сина. Чоловік у мене брюнет, а син народився наче кульбабка світлий. У мене ж русяве волосся і на дитячих фото я така ж сама кульбабка, потемніла вже у молодших класах школи.

Ці аргументи не враховувалися, про тест ДНК я лише краєм вуха чула та й не було грошей, тому свою правоту я довести не могла. Чоловік став на бік матері, заявивши, що тепер йому зрозуміло, чому у мене так добре складалася кар’єра. Я не розуміла, що робити.

Вони мене забрали додому, але життя перетворилося на якесь нескінченне випробування, пекло, у якому я протрималася півроку. Потім не витримала і подала на розлучення. В цей же день мене з валізою і дитиною виставили на вулицю, звідки мене і забрала двоюрідна сестра.

Розлучення відбулося швидко, колишньому присудили якісь аліменти, але я точно знала, що платити він не буде. Це ж підтвердила Алла Леонідівна, яка з’явилася на засідання і на виході побажала мені і моєму байстюченяті швидше покинути цей світ.

Складно мені було тільки перші півроку, у рідні я довго не затримувалася, їх самих п’ятеро в двокімнатній квартирі, але хоч змогла вийти на роботу, поки тітка Ольга, дякувати їй, сиділа зі своїми внуками і моєю дитиною. Потім я орендувала квартиру на двох з такою ж працюючою мамою-одиначкою Галинкою. і ми почали одна одну страхувати і підміняти. Я працювала вдень в своєму офісі, а у неї були нічні зміни на касі в магазині, тому з дітьми проблем не було, крім збитого графіка сну через наше життя.

Родичі допомагали інколи, коли могли, але цих можливостей у них було не так вже й багато. Коли діти пішли в садок, сусідка переїхала до свого молодого чоловіка, а я вийшла на додатковий підробіток. Він мене дуже виручав, тому що син часто хворів і зарплата в офісі виходила скромна, а підробіток можна було робити з дому.

Поступово все налагодилося, я вийшла заміж за Святослава, чоловік чудово прийняв мого сина, у нас росте і спільна дитина. донечка Богдана. Ні колишній, ні свекруха жодного разу не з’явилися в моєму житті і не запитали, як там Степанко, що з ним. Колишнього я позбавила батьківських прав на сина, мій чоловік Степана усиновив офіційно.

Зараз він вже дорослий хлопець, буде двадцять років. Навчається в обласному центрі, іноді приїжджає додому. Богданці 12 років. Про минуле життя я не згадувала, поки до мене в соцмережі не почала стукати колишня свекруха.

Вона писала, наче нічого і не сталося. Питала, як там її онук поживає, як у мене самої справи. Я не зрозуміла, з чого мені така честь надана, відповіла, що все нормально. А мати Василя мені заявила, що якось недобре, що онук рідну бабусю не знає. Я три рази повідомлення прочитала, думала, помилилася чи мені щось привиділося.

Коротко кажучи, вивела я Аллу Леонідівну на розмову, виявилося, що синок її вдруге одружився, вона знову невістку зжерла, а ось на третій зубки обламала. Там акула крупніша виявилася. Відвезла синочка від мами в інше місто і допомагати забороняє. Ось звідси і проклюнулося бажання поспілкуватися з онуком. Утримувати ж на старість хтось має.

Я навіть не засміялася, над хворими грішно сміятися. Нагадала, як вона себе вела і що побажала мені на виході з суду. Нехай вважає, що її бажання здійснилося.

Для очищення сумління я Степану розповіла цю історію і запропонувала зустрітися з бабусею, він тільки пальцем біля скроні крутнув і більше ми це тему не піднімали.

А як ви гадаєте, заслуговує ця жінка, щоб ми її з сином підтримали?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page