Ох, як не до часу було Богдані дитя!
Поїхала до двоюрідної сестри у сусіднє село на Купала, святкували біля річки цілою ватагою молоді, випили…
Магічна ніч оповила, позбавила скутості, затуманила розум.
Богдана тільки й пам’ятала на ранок, що було солодко і добре… Ні обличчя, ні імені того хлопця… В голові гуділо.
І тепер – ось. А вона ще школу не закінчила. Що батьки скажуть?.. А люди в селі?
…Цю хату в селі завжди обходили стороною. І тільки дівчата чи жінки, яким потрібна була поміч старої Ядвіги, тихенько, ночами, прокрадалися стежиною сюди і боязко стукали у віконце.
Нишком у темряві пробиралася Богдана до моторошної хатини Ядвіги, що заховалася в кінці їхньої вулиці за похиленим тином між двома величезними дубами.
Казали, що ті дуби посадив ще якийсь пра-пра баби Ядвіги, дід, який чи то віщуном, чи то волхвом був, і від якого й пішло по Ядвігиному роду те, чого побоювалися люди. Але що тільки народ не придумає, щоб якось пояснити собі непоясниме… А от про те, що на Ядвізі рід того віщуна скінчиться, знала тільки сама баба: передати вже нікому, нікого з рідних немає.
…Богдана з острахом пошкреблася у віконце старої хатини. Баба наче чекала – двері одразу зі скрипом прочинилися.
В хаті на столі лише свічка горіла, вогника м’яко мерехтів, ховаючи у сутінках закутки бідної оселі.
– Не допоможу тобі, не дивися на мене, – без привітання, без пояснення сказала Богдані, пильно придивляючись до гості, баба Ядвіга. – Йди звідси і не здумай щось сама утнути! – попередила дівчину.
Богдана попленталася додому. І що ж їй робити тепер?..
Наступного дня біля школи її чекав симпатичний незнайомий хлопець років 20-ти.
– Богдано, почекай! – окликнув.
Зупинилася. Глянула уважніше. Хто це? Невже?..
– Богданко… Я… Ти прости… Мене Остап звати. Ти пам’ятаєш, як ми.. Ну, тоді, на Купала…
Богдана знітилася, опустила очі. То ось хто він, цей Остап.
– Я відтоді весь час про тебе думаю… Згадую… Щось в тобі таке… Втратив спокій. Якщо не схочеш мене знати – зрозумію…
– У нас дитина буде, Остапе, і я не знаю, що з цим робити… Навіть мама ще не знає… – підняла у розпачі на хлопця сині очі.
…Ото дивина була на два села! Вагітна Богдана ледве закінчила 11 клас – і тут таки одразу весілля з Остапом, сином голови колгоспу з сусідніх Вареників.
Жити лишилися молоді в Богданиному селі: хата гарна підвернулася, її і купили у складчину батьки молодят для своїх дітей, що ото вчудили таке, що й на голову не налазить. Але тепер вже що ж – аби жили щасливо і дитинку ростили.
І жили. Народили Максимка, а через п’ять років – Василька. І донечку Марійку ще потім через три.
А Богдана відразу після весілля, не дивлячись на здивовані і косі погляди сусідів, почала відкрито ходити до баби Ядвіги. Навідувала стару, допомагала, готувала їсти, приносила продукти і все необхідне. Бо та слабшала з кожним днем. Скоро вже Богдана і купала Ядвігу, а потім, коли старенька вже не підіймалася з ліжка, доглядала, як належить.
Тільки мати Богданина знала, чому, і батько здогадувався.
Але чому насправді – Богдана тільки у передостанній день життя Ядвіги дізналася.
Тримала Богдану за руку. Говорила тихо, але чітко, виразно.
– Житимеш довше за Остапа. Набагато. Але не журися – на ваш вік щастя Господь вдосталь одміряв. Дітки виростуть. А потім… підеш моїм шляхом. Тільки обери свій напрямок, не продовжуй моє у всьому. Йди тільки світлою дорогою, не губи ненароджені душі. Бо мені через те дуже тяжко на світанку буде… Хай і воно йде разом зі мною.
Важко відходила Ядвіга. Зранку Богдана винесла бабу, малесеньку й суху, під старезні дуби. Сама пішла – Ядвіга наказала.
…А життя собі тривало. Богдана намагалася зробити щасливим кожен день своєї родини. Любила чоловіка, і він відповідав їх тим самим сповна.
Вивчала трави, що рясно вкривали луги-пагорби навколо села, спостерігала за людьми, за чужими долями, за природою. І починала по-троху бачити більше за інших, глибше, яскравіше…
Автор – Альона Мірошниченко.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, m-ukraine.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
