Цю хатину в селі на Вінничині мені залишила самотня бабусина сестра. Але радості з того мало, щиро кажучи. Будинок занедбаний і потребує постійних вкладень та ремонтів. Продати шкода. Мама і тітка живуть там улітку і дуже люблять його.
Я теж люблю там бувати, але поки що чітких планів туди переїхати немає. у вінниці у мене квартира і робота. У відпустку туди не виходить приїхати, бо хочеться поїздити світом, побувати в інших місцях. Тому буваємо там із чоловіком наїздами і ремонтуємо потихеньку, проте то спалять, то обкрадуть, тож сили наші переважно марні.
Що робити з будинком, навіть не знаю. Розумію, що місце там хороше, природа шикарна і рідне все там, але й утримувати матеріально садибу вже складно. Мама і тітка допомагають як можуть, але цього недостатньо. Ще останнім часом відчуваю провину перед ними. Доходить до абсурду. Іду купувати собі одяг і потім лаю себе, що можна було б потерпіти, що краще не зайву кофтинку купити, а відремонтувати клапан на плиту або відкласти на паркан.
Постійно думки про цю хату, їду звідти зі сльозами. Мені, звичайно, хочеться, щоб діти мої там виросли і на старість може туди виїхати, але поки і дітей немає, і до старості далеко.
Як бути у цій ситуації? Ще й відповідальність пригнічує, сумління не спокійне буде перед бабусиною сестрою, мамою і тіткою буде, якщо продам хату, та й приходитиме вона до мене у снах, відчуваю.
Автор: Ганна
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
