Цю поїздку мені тепер ніколи не забути, чесне слово. Зустрів свята у столиці у родичів, вчора повертався нічним швидким поїздодом додому, час же й на роботу виходити.
Купував квитки поспіхом, залишалися лише бічні місця. Як з’ясувалося, всі не бічні місця викупила школа: молодші класи поверталися з екскурсії. На боковушках – кілька вчителів та простих людей на зразок мене.
Відправлення – о 12-й ночі.
Я дізнався і відчув у повній мірі, що це таке, коли довкола тебе десятки маленьких людей у віці 7-8 років.
Опівночі вони не хочуть спати, але хочуть їсти, спілкуватися, співати, грати. Годин до двох ночі більшість заспокоїлася.
Діти позасинали, крім однієї дівчинки. Вона тинялася вагоним і всіх зачіпала. Кого за вухо смикає, кого – за кіску, кого просто розбудить: «Давай побалакаємо». Навіть до незнаймих людей, що намагалися дрімати, зверталася з пропозицією такого душевного спілкуваннячка. Ніхто не міг її заспокоїти.
Ледве я ранку дочекався, щиро кажу.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
