fbpx
життєві історії
Тулилися великою родиною у маленькому будинку. – Оленко, ти ніколи не зможеш заробити стільки, скільки можна заробити там. Повір мені, я вже почала відкладати гроші синові на квартиру! – тараторила мені Катя. Дітей я довірила свекрусі. Все зароблене я віддавала свекрусі та Роману, хотіла, щоб вони поставили діточок на ноги. Недавно мені зателефонувала Ольга Семенівна і тихим спокійним голосом сказала: – Вибач, що раніше не повідомила. Плюс в Україні таке відбувається. Ольга Семенівна дістала з шафки конверт

Я народилася в селі і майже все життя провела там. Батьки жили бідно, тулилися великою родиною у маленькому будинку. Тому змалку я мріяла вирости і поїхати від них, почати своє життя.

Так і вийшло. Майже одразу після школи я вийшла заміж за свого однокласника Романа. А потім переїхала жити до нього та його матері до іншої частини села.

Свекруха Ольга Семенівна прийняла мене, але якось холодно ставилася до мене. І, якщо чесно, я ніколи не старалася особливо налагодити з нею стосунки. Зразу зайнялася господарством, а потім і діти пішли: спочатку хлопчик, а потім дівчинка.

Щоб прогодувати сім’ю, ми з чоловіком працювали з ранку до ночі за копійки. Вищої освіти я так і не здобула, коли мені було вчитися? А зараз я дуже шкодую. Роман якось байдуже до мене ставився. Але з’ясовувати з ним стосунки мені не хотілося. Та й сил не було – уся в роботі.

Якось, до нас у гості прийшла моя кума, яка повернулася з Португалії. Вона їздила туди на заробітки і повернулася в такому захваті, що весь вечір говорила лише про одне.

– Оленко, ти ніколи не зможеш заробити стільки, скільки можна заробити там. Повір мені, я вже почала відкладати гроші синові на квартиру! – тараторила мені Катя.

Вона пішла, але я ніяк не могла викинути з голови думки про її роботу. Наступного дня вирішила розпитати в неї, може, я можу поїхати туди. Катерина сказала, що нічого не обіцяє, але спитає. Через тиждень вона поїхала, а я повернулася до звичайного життя, вже забувши, про що почала було мріяти.

Але за кілька місяців Катерина раптово зателефонувала мені. Вона сказала, що в будинок по сусідству потрібна доглядальниця для літньої жінки. Кума порекомендувала мене, а з огляду на її гарну репутацію їй довірилися і вирішили мене взяти.

Тоді я не могла повірити своїм вухам! Звичайно, це було серйозне рішення, але вибір був очевидним.

Дітей я довірила свекрусі, яка сприйняла новину спокійно. А чоловік навіть якось зрадів, коли дізнався про все.

З того часу ми працювали з кумою по сусідству, а додому їздили по черзі. Все зароблене я віддавала свекрусі та Роману, хотіла, щоб вони поставили діточок на ноги.

10 років пролетіли як один день. Дітям ось-ось виповниться 14 років, і я переживала, що свекрусі буде важко з ними справлятися. Але їхати додому було ще зарано. Мені постійно здавалося, що я все одно надсилаю їм мало грошей і що потрібно ще більше, адже попереду ще стільки турбот.

Але життя внесло свої корективи. Якось мені зателефонувала Ольга Семенівна і тихим спокійним голосом сказала:

– Олено, мені мало залишилося. Тобі краще приїхати швидше. Та й Романа давно вже немає вдома, у нього інша. Вибач, що раніше не сказала. Плюс в україні таке відбувається…

І я покинула роботу та помчала в Україну, додому. Було це у березні.

Коли я приїхала, виявилося, що мій чоловік уже давно мені зраджує. Свекруха боялася мені говорити, бо не хотіла, щоб ми розлучалися. Не хотіла залишатися без онуків і жити з новою жінкою сина. Вона вибачалася переді мною, витираючи сльози на обличчі, казала, що любить мене. І шкодує, що мовчала всі ці роки, не показувала своїх почуттів.

А потім Ольга Семенівна дістала з шафки конверт із грошима. Там лежало кілька тисяч євро, які вона всі ці роки відкладала, щоби зараз я могла повернутися до сім’ї. Свій дім вона вже переписала на мене і пообіцяла зробити все, що ще може, аби ми з дітьми були щасливі.

А ще свекруха подивилась у мої очі та сказала, щоб я відпустила чоловіка. Не тримала на Романа зла і змогла впустити у своє життя іншу людину.

Того дня я зрозуміла, що ніколи не знала, яка насправді моя свекруха. І на якій справді людський вчинок вона здатна. Ми обнялися і разом тихенько заплакали.

За місяць Ольги Семенівни не стало. Але прийшла надія, що життя зміниться на краще, попри всі обставини.

Нікуди я більше не хочу їхати. Маленькими кроками я почала зближуватися зі своїми дітьми. І нарешті зрозуміла, що материнське тепло і виховання важливіше за будь-які гроші. Нам добре разом тут, вдома, у нашій країні.

Ми віримо, що добро і мир переможуть. А на чужині, де б не були – не мед, так я вам скажу з власного досвіду.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.