Мій син одружився на дівчині з дитячого будинку. Мені це трохи напружувало – спадковість ніхто не відміняв, але синові говорити я нічого не стала. Вже якщо його цей факт не турбував, то і не мого розуму справа.
Вони одружилися і стали жити в квартирі невістки, яку дало їй держава. Знаючи, що дівчинка ніколи не знала материнської любові, я намагалася бути з нею гранично м’якою і тактовною.
Хоча, сина іноді було шкода – невістка зовсім не вміла готувати і прибирання для неї – просто набір букв. Я не лізла зі своїм легким невдоволенням в їхнє життя: я прекрасно розуміла, що зовсім не це важливо в жінці.
Чим більше часу проходило з дня їхнього весілля, тим частіше син приходив в гості один – поїсти і попросити в борг. Я його не запрошувала, він приходив сам. Я просто не могла не пускати свого голодного дитину в свій будинок.
Через це відносини з невісткою почали псуватися: після чергового дзвінка синові, коли він був у мене вдома, вона почала кричати в трубку так, що чула навіть я:
– У тебе є свій будинок! Якого біса ти тягаєшся до своєї матусі? Бігом додому!
Логіка невістки здалася мені досить дивною: чоловіка не годує вона, син приходить до мене сам, а в усьому винна я. Вона перестала приходити в мій будинок, заборонила робити це своєму чоловікові і стала категорично проти моїх візитів до них.
Ну що ж, господар – пан. Я захопилася малюванням і вирішила брати уроки іспанської, щоб зайняти свій вільний час. З дружиною сина і їм самим я не бачилася півтора року. Бувало, я годинами тримала телефон в руці, пориваючись зателефонувати синові, але, так і не наважуючись, брала кисті і йшла творити.
Нещодавно син сам мені подзвонив, вперше за весь цей час, і попросився приїхати в гості. Пам’ятаючи свої колишні помилки, я сказала йому, щоб без дружини навіть і не думав приходити. Він розсміявся і сказав:
– Прийдемо разом.
У призначений день я приготувала улюблені страви сина і накрила на стіл. Коли пролунав дзвінок у двері, серце радісно тьохнуло – я дійсно дуже скучила за сином. Невістка вручила мені букет квітів і посміхнулася. Невже, припинила ображатися і вирішила відновити спілкування? Ця думка мене дуже надихнула – вона адже непогана дівчина.
Коли невістка зняла пальто, я побачила кругленький животик. У мене буде внук або внучка! Я вже зважувала, як можу допомогти молодій сім’ї: подумки попрощалася з малюванням і іспанським, адже їм гроші потрібніші. Гаразд, подумала я, це все потім, зараз – важливі гості.
За столом панувала невимушена атмосфера, син з невісткою наминали пиріжки за обидві щоки. Пам’ятаючи про уразливості невістки, я не наважилася поставити запитання про те, хто народитися – хлопчик чи дівчинка.
Сама вона теж нічого не сказала, а по тихому питати у сина, я порахувала негарним. Збираючись додому, вони пообіцяли прийти наступного тижня.
Син став дзвонити через день і цікавитися, чи потрібна мені допомога:
– Мамо, тобі, напевно, важко одній в такий великий квартирі та й вік у тебе вже не той. Якщо що знадобиться – відразу телефонуй, ми приїдемо.
Зауваження про вік мене трохи зачепило: адже всі знають, що жінці стільки років, на скільки вона себе себе почуває. Проте, турбота сина приємно гріла душу.
Діти відвідували мене кожні вихідні. Ось тільки обличчя невістки з кожним разом був все більш і більш незадоволеним. Я ризикнула запитати:
– У тебе щось сталося? Може, їжа несмачна? Можу що-небудь інше принести. Вибач, що питаю, а з дитинкою все добре?
Тут сталося те, чого я ніяк не очікувала. Невістка схопилася і почала кричати:
– Сидите тут і робите вигляд, що нічого не відбувається! А ви про онука подумали? Чому ми втрьох повинні тулитися в крихітній квартирці, а ви тут сидите та мрієте. Важко було самій здогадатися, що квартиру продати треба? Або ви що думаєте, ми просто так тут пирогами давимося?
Квартира, ну звичайно. Вся справа в квартирі. Сльози образи навернулися на мої очі. Ми з чоловіком прожили тут 30 років душа в душу. Моя квартира була наповнена щасливими спогадами та речами коханого чоловіка.
Серце стиснулося в грудочку: я не зможу допомогти дітям. Я не зможу продати квартиру, продати свої спогади – пам’ять з кожним роком слабшає, а бачачи різні дрібниці, фотографії, шпалери, що ми клеїли ще разом – я заново згадувала.
Я запропонувала їм свою допомогу з іпотекою: продавши свою квартиру, невістка могла внести перший внесок, а з щомісячними платежами я б допомагала. Але і це її не влаштувало:
– Іпотека? Ви знущаєтеся? Все життя працювати на банк? – невістка повернулася до мого сина і скомандувала – Пішли звідси. Я тобі казала, що твоїй мамі плювати і на тебе, і нашу дочку. Нехай сидить тут одна і кує. Все одно коли не стане її, тоді й переїдемо.
Вони пішли. Внучка, у мене буде внучка. Швидше за все, я її ніколи не побачу – знаючи характер невістки, вона не простить відмови.
А син не піде проти своєї дружини – так і повинно бути. Я сподіваюся, вони будуть щасливі.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
