— Твій бізнес приносить лише 40 000 на місяць, мені цього не вистачить навіть на косметику, — ці слова колишньої стали моїм поштовхом.
З Оксаною вони планували спільне майбутнє понад три роки. Борис обожнював її, намагався передбачити кожне бажання, працював на двох роботах, щоб забезпечити їй той комфорт, про який вона мріяла. Йому здавалося, що весілля — це лише питання часу. Але щоразу, коли він починав розмову про створення родини, Оксана знаходила причини для зволікання.
— Навіщо нам цей штамп зараз? Я хочу подорожувати, хочу кар’єру, а в тебе навіть власного офісу ще немає. Жити в орендованій квартирі з твоїм молодшим братом Денисом я не збираюся. Якби ти не вклав усі гроші в той складський комплекс, ми могли б купити щось пристойне вже сьогодні, — часто повторювала вона.
Борису було прикро, але він розумів її прагнення до стабільності. Вони з братом рано залишилися самі, і він відчував відповідальність за Дениса. Складський бізнес був ризикованим кроком, але єдиним шансом вийти на новий рівень. Борис вірив: треба трохи почекати, і все буде — і свій дім, і авто, і спокій.
Оксана ж хотіла все і негайно. Вона звикла, що світ обертається навколо неї, поки Борис брав на себе всі побутові та фінансові труднощі.
Того вечора ніщо не віщувало розриву. Вони домовилися повечеряти разом, і Оксана попередила, що затримається на роботі. Борис чекав її біля під’їзду з квітами, коли побачив, як до будинку підкотив розкішний позашляховик. Оксана вийшла з машини, підійшла до нього і, навіть не дивлячись у вічі, промовила.
— Вибач, Борисе, але ми занадто різні. Я зустріла людину, яка може дати мені все вже зараз. Я виходжу заміж.
Борис стояв як укопаний. Він не міг повірити, що три роки життя перекреслилися однією фразою. Коли він зайшов до квартири, Денис одразу все зрозумів.
— Ти вже бачив її нове фото в мережі? — тихо запитав брат.
Борис лише похитав головою.
— Вона виходить заміж за того забудовника, про якого всі пишуть. Виявляється, вони зустрічалися за твоєю спиною кілька місяців. Вона просто скористалася тобою, поки шукала кращий варіант.
Борис обійняв брата за плечі.
— Нічого, Денисе. Хай буде щаслива. А ми збудуємо своє життя ще краще.
Після цієї розмови Борис зачинився у себе. Він не виходив майже добу, ігноруючи стукіт у двері.
— Борисе, вийди, будь ласка. Я приготував вечерю, давай поговоримо, — просив Денис.
Наступного ранку Борис вийшов з кімнати з холодним, рішучим поглядом.
— Одягайся. Ми йдемо.
— Куди? Що ти задумав? — здивувався брат.
— Я одружуся з першою жінкою, яка погодиться піти зі мною під вінець, — відрізав Борис.
— Це божевілля! Ти ж зламаєш життя і собі, і їй, — намагався зупинити його Денис.
— Не підеш ти — піду сам, — кинув він через плече.
У міському парку було людно. Перша дівчина, до якої він підійшов, просто розсміялася. Друга злякано відсахнулася і прискорила ходу. Але третя, яка сиділа на лавці з книжкою, підняла на нього спокійні очі.
— Ви серйозно? — запитала вона після його прямої пропозиції.
— Цілком.
— Тоді я згодна, — відповіла дівчина, закриваючи книгу.
Борис здивовано глянув на неї.
— Як тебе звати?
— Світлана.
— Нам треба це обговорити. Ходімо в кафе, — сказав він, відчуваючи, як серце калатає від власної зухвалості.
У кафе панувала напружена атмосфера. Денис мовчав, розглядаючи Світлану, а Борис намагався усвідомити, що відбувається.
— Напевно, у вас є вагома причина для такого кроку, — першою порушила мовчання Світлана. — Якщо це просто емоції, я не триматиму зла, якщо ви передумаєте.
— Ні. Я не передумаю. Завтра подаємо заяву, а потім поїдемо до твоїх рідних.
Борис намагався здаватися впевненим.
— Давай перейдемо на ти, — запропонував він.
Протягом наступних тижнів вони бачилися щодня. Борис розповідав про бізнес, Світлана — про свою роботу в бібліотеці та захоплення історією.
— Чому ти все-таки погодилася? — запитав він якось під час прогулянки.
— Я завжди вірила в долю. Моє життя було надто тихим і правильним. Коли ти підійшов, я відчула, що це мій шанс змінити все. Ти виглядав як людина, яка заблукала, і я захотіла допомогти тобі знайти дорогу.
Насправді Світлана була не такою простою, як здавалося. Вона пережила власну драму — зраду близької людини, яка забрала не лише віру в кохання, а й частину її мрій. Вона навчилася бачити людей наскрізь. У Борисові вона побачила не лише образу, а й величезну внутрішню силу та чесність.
— І хто ж я для тебе? Рятівник чи випадковий перехожий? — задумливо запитав Борис.
— Поживемо — побачимо, — усміхнулася вона.
Борис сам організував усе свято. Світлані він дозволив лише обрати колір квітів. Навіть сукню він замовляв за власним смаком, прагнучи, щоб вона виглядала розкішно.
— Ти будеш неймовірною, — казав він, хоча в думках усе ще бачив Оксану.
У день реєстрації, коли вони стояли біля входу, Борис раптом помітив знайому постать. Оксана входила до сусідньої зали зі своїм нареченим. Борис міцніше стиснув руку Світлани й підійшов ближче.
— Вітаю, Оксано, — спокійно сказав він. — Бажаю тобі знайти те, що ти шукала в чужих гаманцях.
Оксана зміряла поглядом Світлану. Його обраниця була втіленням грації та спокою. Її впевненість і природна краса змусили Оксану занервувати. Було видно, що вона не очікувала побачити Бориса таким успішним і не самотнім.
— Не треба цих сцен, — процідила Оксана, але в її очах промайнула тінь сумніву.
Борис повернувся до Світлани.
— Ми готові?
— Ще можна все змінити, якщо ти робиш це лише заради неї, — тихо промовила Світлана.
— Ні. Ми йдемо до кінця.
Тільки в момент, коли вони обмінювалися обручками й Борис побачив вологі очі своєї дружини, він зрозумів, яку відповідальність на себе взяв.
— Я зроблю все, щоб ти ніколи не пошкодувала про цей день, — прошепотів він, і в ту мить він справді цього хотів.
Розпочалося спільне життя. Світлана та Денис швидко потоваришували. Вона привнесла в їхню оселю затишок, якого там ніколи не було. Світлана виявилася надзвичайно мудрою жінкою. Вона не вимагала уваги, не влаштовувала допитів, а просто була поруч.
Як людина з аналітичним складом розуму, Світлана почала цікавитися справами Бориса. Вона допомогла йому переглянути логістику, підказала, як оптимізувати витрати. Завдяки її порадам бізнес почав стрімко зростати. За рік вони відкрили філії в інших містах.
Світлана була справжньою порадницею. Вона подавала ідеї так делікатно, що Борис часто вважав їх своїми власними винаходами. Але попри успіх, Бориса гризла думка, що між ними немає тієї іскри, яка була з Оксаною. Він сприймав свій шлюб як надійний партнерський союз, де все спокійно і правильно.
Чим більше грошей ставало на рахунках, тим частіше Борис згадував минуле. Він хотів, щоб Оксана побачила його тріумф. Він купував дорогі авто, будував великий заміський будинок, постійно думаючи: — Бачила б ти це зараз.
Світлана бачила його душевні терзання. Вона щиро кохала чоловіка, але розуміла, що його серце все ще зайняте тінню іншої жінки.
Денис теж не мовчав.
— Ти руйнуєш те, що маєш, заради привида, — сказав він братові, коли побачив, що той знову переглядає профілі Оксани.
— Це не твоя справа! — роздратовано відповів Борис.
— Твоя справа — це Світлана, яка вірить тобі кожну хвилину, а ти граєшся в віддачу, — відрізав Денис.
Борис дедалі більше занурювався в думки про колишню. І одного разу він вирішив їй зателефонувати. Оксана відповіла не одразу. Її голос був втомленим і якимось безбарвним. Вона розповіла, що її шлюб розвалився через пів року. Чоловік виявився “поганим”, забрав усе майно і залишив її ні з чим. Тепер вона мешкає у маленькій кімнатці на околиці міста, працює на кількох роботах і ледве зводить кінці з кінцями.
Борис вагався кілька днів. Він вирішив поїхати до неї, щоб побачити все на власні очі. Світлана якраз поїхала до батьків, тому він мав час.
Він призначив зустріч у старому сквері. Коли він побачив Оксану, його серце стиснулося, але не від любові, а від неприємного подиву.
— Борисе, ти так змінився, — вона намагалася усміхнутися, але це виглядало жалюгідно.
Вона виглядала набагато старшою за свої роки. Дешевий одяг, недоглянуте волосся, в очах — лише втома і розрахунок. Від тієї сяючої жінки, яку він кохав, не залишилося й сліду.
— Люди змінюються, — коротко відповів він.
Оксана почала скаржитися на життя, на колишнього чоловіка, на несправедливість світу. Вона натякала, що Борис міг би їй допомогти, згадувала їхні щасливі моменти.
— Ти завжди був таким добрим, Борисе. Може, ми спробуємо ще раз?
Борис дивився на неї й не розумів, як він міг бути таким засліпленим. Вона була порожньою. Весь цей час він тримався за ілюзію, за картинку, яка давно зникла.
— Вибач, мені треба йти. У мене вдома сім’я, — сказав він, підводячись.
— Ти даси мені грошей? Хоча б трохи? — запитала вона без сорому.
Борис дістав з гаманця купюру, поклав на стіл і пішов, не озираючись. Він відчував не полегшення, а сором перед собою і перед Світланою.
Дорогою додому він тиснув на газ. Він хотів якнайшвидше опинитися там, де на нього чекають по-справжньому.
— Який же я був нерозумний, — картав себе Борис. — Оля була права, Денис був правий. Навіщо я витрачав час на минуле?
Він усвідомив, що Світлана — це не просто його дружина за обставинами. Це людина, яка витягла його з прірви, яка вірила в нього, коли він сам у себе не вірив. Він жодного разу не сказав їй, як сильно вона йому дорога.
Борис зупинився біля квіткового магазину, купив величезний букет її улюблених квітів і поїхав за місто, до будинку її батьків.
Коли Світлана побачила його на порозі, вона завмерла.
— Ти казав, що приїдеш лише через тиждень, — прошепотіла вона.
— Я не зміг без тебе і дня, — відповів Борис, притискаючи її до себе. — Пробач мені за все.
— За що? — здивувалася вона.
— За те, що мені знадобилося стільки часу, щоб зрозуміти: ти — моє справжнє щастя.
Світлана всміхнулася, і в її очах Борис побачив той спокій і тепло, яких йому так бракувало. Тепер він точно знав, що його казка тільки починається, і вона обов’язково буде зі щасливим кінцем.
Друзі, як ви вважаєте, чи можна побудувати справжнє кохання на уламках старої образи? Чи вірите ви, що випадкові зустрічі насправді не випадкові? Поділіться своїми думками в коментарях, нам дуже важливо знати вашу думку. І не забудьте поставити вподобайку, якщо історія торкнулася вашого серця!
