fbpx
життєві історії
– Твоя дружина вже третю вищу буде отримувати, Марін! Третю! Я взагалі не знала навіть, що таке буває, це якийсь анекдот! Два дипломи на полиці лежать, а вона за третім пішла – навіщо? З огляду на те, що все це платно і недешево! Вечорами теж вдома не сидить, ходить на фітнес, плюс курси якісь постійно у неї, то одне, то інше… Двадцять вісім років дівчині, а не пропрацювала в життя ще ні дня! Дітей теж немає і не планують поки. А все під підлітка косить. І в одязі, і в манерах, і в розмові. Дорослішати-то коли почне? Гроші заробляти, хоч якісь?

– Вона вже третю вищу буде отримувати, Марін! Третю! Я взагалі не знала навіть, що таке буває, це якийсь анекдот! Два дипломи на полиці лежать, а вона за третім пішла – навіщо? З огляду на те, що все це платно і недешево! Вечорами теж вдома не сидить, ходить на фітнес, плюс курси якісь постійно у неї, то одне, то інше…

…У довгій черзі, що утворилася в місцевому супермаркеті ввечері в п’ятницю, розмовляли дві подруги років шістдесяти, обговорюючи, як видно, невістку однієї з них, високою дамою в окулярах.

– Які курси-то? – зацікавилася співрозмовниця пані.

– Різні, – зітхнула жінка. – Те китайську мову вчила, то на курси літака ходила, а останнє захоплення – гурток крою та шиття! І не смійся, я серйозно! Вона справді ходила все літо, вчилася шити. Машинку вони їй купили японську, купу всяких аксесуарів до неї, тканини назаказивалі, а вони зараз стоять просто неймовірних грошей! Фурнітури теж купу набрали: гудзики, тасьма, мереживо, в загальному, не економлячи!

– Ух ти! Ну і як, навчилася вона шити-то?

– Зшила спідниці літні собі і мені. Ну так, нічого особливого, чесно кажучи, я такі і без курсів могла б зробити, що там шити-то, два шва і пояс зверху… А тепер м’якими іграшками захопилася. Шиє дивних картатих зайців з величезними вухами, котів, кофтинки їм в’яже. Якось вони називаються, ці іграшки, слово якесь було… вилетіло з голови… ладно, потім згадаю, скажу. Продавати, каже, буду – але кому це треба зараз?

– Ну так-то шиття – непогане хобі для дівчини, – заступилася співрозмовниця. – Нехай шиє, вдосконалюється. Може і справді продавати буде іграшки, зараз серед молоді багато так, роблять щось і продають через інтернет…

– Ой, Марін, там такі виродки! Я б ні за що не купила, даром б не взяла, може я, звичайно, чогось не розумію… Але мені це все не подобається.

– Зайці не подобаються?

– Та причому тут зайці! Двадцять вісім років дівці, а не пропрацювала в життя ще ні дня! Дітей теж немає, і не планують поки. Хобі, гуртки, іграшки, так, це все прекрасно, але вона ж не дитина вже! А все під підлітка косить. І в одязі, і в манерах, і в розмові. Дорослішати-то коли почне? Гроші заробляти, хоч якісь?

– Ну в тебе ж син на хорошій посаді зараз, ти говорила? Нормально заробляє, напевно, їм вистачає…

– Так ось сина і шкода, Марін. Він працює зараз з ранку до вечора, додому приходить пізно ввечері без сил. А вдома у нього – двадцятивосьмилітній дитина, який тільки і вміє, що гроші витрачати. Уявляєш, на прибирання наймають домробітницю, тому що нашій принцесі нема коли! Вона ж вчиться, займається спортом, вся в справах, бідолаха. Абонемент у фітнес їй купи, навчання оплати, на хобі грошей дай – це крім того, що одягни, взуй, нагодуй…

– Так… Моя дочка в декреті зараз з дитиною сидить і говорить – скоріше б уже вийти на роботу, не можу, незручно у чоловіка гроші на себе просити…

– Ось! Ось, Марін! Твоєї незручно, а наша і не комплексує навіть! Сидить на шиї спокійно чотири роки вже і злазити не збирається. І як не соромно такий бути? Не розумію!

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook