— Твоя телятина занадто дорога для бюджету мого сина, тому я замінила її на обрізки — заявила свекруха, викладаючи мої покупки на стіл. У цей момент я зрозуміла, що в моїй хаті господарюю не я, а жінка, яка вирішила знищити наш шлюб через мій холодильник.
Ми з Романом побралися лише рік тому. Спочатку мені здавалося, що Марія Степанівна просто виявляє турботу, намагається допомогти молодій господині освоїтися. Проте з часом її присутність стала настільки відчутною, що я почала здригатися від звуку ключа у замку. Роман необачно дав їй дублікат ще до нашого переїзду, вважаючи, що це ознака довіри та родинної близькості.
Одного вівторка я повернулася з роботи трохи раніше. У квартирі вже пахнуло чужими парфумами. Я пройшла на кухню і побачила Марію Степанівну, яка зосереджено перебирала крупи на полицях.
— Наталю, ти бачила термін придатності на цьому пакунку кіноа? — запитала вона замість вітання.
— Доброго дня. Так, я купувала її минулого тижня.
— Це неймовірна марнотратність. Навіщо купувати такі дорогі забаганки, якщо звичайна гречка коштує втричі дешевше? Ви ж збираєте на машину, а гроші буквально летять у смітник.
— Роману подобається цей гарнір, це корисно — спокійно відповіла я, намагаючись не підвищувати голос.
— Корисно — це домашні овочі з городу, а не ці заморські вигадки. Ви зовсім не вмієте рахувати кошти.
Я зітхнула і почала розбирати сумку з продуктами. Свекруха одразу опинилася поруч. Вона без дозволу почала витягати пакунки, коментуючи кожен мій вибір.
— Знову телятина? Хіба курятина вже не м’ясо? Наталю, ти так швидко розтринькаєш усю зарплату мого сина.
— Я теж працюю, Маріє Степанівно. Це мої гроші, і я хочу, щоб ми харчувалися якісно.
— Ти ще молода і не розумієш, що таке справжня економія. У мої часи ми кожну копійку берегли.
Вечір пройшов у напруженому мовчанні. Коли Роман повернувся, він застав нас у стані холодної війни. Мати одразу почала скаржитися йому на мою нераціональність.
— Сину, ти подивися, що вона купує. Екзотичні фрукти, дорогі сири. Ви так ніколи не розбагатієте.
Роман лише знизав плечима, намагаючись догодити обом жінкам.
— Мамо, ну Наталя хоче як краще. Не переймайся так сильно.
— Я не переймаюся, я констатую факт. Ви живете не по кишені.
Така ситуація повторювалася майже щодня. Вона могла прийти, коли нас не було вдома, переставити посуд на свій лад, викинути продукти, які їй здавалися несвіжими, або залишити записку з переліком цін із найближчого соціального магазину. Я відчувала, що мій особистий простір зникає.
Одного разу я вирішила поговорити з чоловіком серйозно.
— Романе, я більше так не можу. Твоя мама приходить без попередження і проводить ревізію в моєму домі. Це ненормально.
— Вона просто хоче допомогти, Наталю. У неї складний характер, але серце добре.
— Допомога — це коли про неї просять. А це втручання. Забери в неї ключі.
— Я не можу так образити рідну матір. Вона подумає, що ми її виганяємо.
Конфлікт затягувався. Марія Степанівна почала дзвонити моїй мамі, розповідаючи, яка я погана господиня. Вона стверджувала, що я витрачаю статки на нісенітниці, поки її син виснажується на роботі. Моя мама, людина тиха, лише розводила руками і радила мені терпіти заради миру в сім’ї.
Але терпіння закінчилося, коли я виявила, що свекруха перемила всі мої речі своїм засобом, бо мій здався їй надто дорогим і неефективним. Багато моїх суконь зіпсувалися через неправильний режим прання.
— Навіщо ви це зробили? — запитала я, ледве стримуючи сльози.
— Я хотіла як краще. Твій порошок пахне так сильно, що голова болить. А цей дешевий і екологічний.
— Це була моя улюблена сукня. Вона тепер мала на два розміри.
— Купиш іншу, простішу. Не треба робити з цього подію.
Того дня я зрозуміла, що розмови не допоможуть. Я змінила замки, поки Роман був у відрядженні. Коли Марія Степанівна знову прийшла зі своєю перевіркою, вона не змогла відчинити двері. Її обуренню не було меж. Вона дзвонила мені кожні п’ять хвилин, але я не брала слухавку.
Коли Роман повернувся, вдома на нього чекав справжній скандал. Його мати сиділа на сходах і плакала, стверджуючи, що її викинули на вулицю як непотріб.
— Як ти могла так вчинити? — вигукнув Роман, заходячи в квартиру.
— Я захищаю наш дім. Ти не зміг встановити межі, тому це зробила я.
— Ти змусила мою матір почуватися нікчемною.
— А вона змушувала мене почуватися гостею у власній квартирі протягом року.
Марія Степанівна переїхала до своєї сестри на кілька тижнів, постійно передаючи через родичів, як їй погано. Роман став похмурим, перестав зі мною розмовляти, проводив вечори в гаражі або у друзів. Наше спільне життя, яке починалося так гарно, тріщало по швах.
Я намагалася піти на примирення, запросила її на вечерю, приготувала все за її рецептами, щоб показати повагу. Вона прийшла, але весь вечір сиділа з підтиснутими губами.
— Сіль занадто велика, Наталю. І серветки ти вибрала надто яскраві, це відволікає від їжі.
— Я намагалася вам догодити.
— Намагатися і зробити — це різні речі.
Після тієї вечері я зрозуміла, що цій людині ніколи не буде достатньо. Вона завжди знайде привід для зауваження, завжди знайде спосіб вказати на мою недосконалість. Роман же так і не став на мій бік. Він вважав, що я маю просто ігнорувати її витівки.
Минуло кілька місяців. Марія Степанівна знову отримала ключі — Роман потайки зробив копію і віддав їй. Я дізналася про це, коли знайшла на кухні пакет з дешевою крупою замість моєї кави, яку вона просто викинула, вважаючи її шкідливою для серця сина.
Тепер я стою перед вибором: продовжувати цю нескінченну боротьбу, де мій чоловік є лише мовчазним спостерігачем, або почати все спочатку, але вже без цієї родини. Відносини, де немає поваги до кордонів, виснажують швидше за будь-яку важку працю. Я дивлюся на порожні полиці, де колись був мій порядок, і відчуваю лише порожнечу всередині.
Чи варто зберігати такий союз, де ти завжди на другому місці після батьківських настанов?
Як ви вважаєте, чи можна перевиховати дорослу людину, яка не поважає чужу приватність, чи це шлях у нікуди? Будь ласка, поставте свою вподобайку під цією історією та напишіть у коментарях свою думку, для мене це дуже важливо. Ваші поради допоможуть мені зрозуміти, чи є вихід із цього замкненого кола.
