У нас з чоловіком дві квартири – одна наша спільна, куплена в шлюбі, друга – мій спадок від бабусі, на яку у чоловіка немає ніяких прав. Бабусину квартиру ми здавали в оренду і платили цими грошима за кредит квартири, в якій ми живемо. Платити нам ще три роки.
У ресторані були всі родичі чоловіка – його мати, бабуся і різні тітки-дядьки.
Вони тиснули чоловікові руку, кажучи, що його щедрість не знає кордонів. Чоловік, оглядаючи подарунковий конверт з грошима, здивовано знизував плечима – 10 тисяч хіба щедрість? Все стало зрозумілим, коли слово взяла свекруха: – Син! Твоїй сестрі сьогодні 30 років. Така чудова дата заслуговує не менш чудового подарунка. У тебе дві квартири, і одну з них ти подаруєш сестрі. Сам вибереш, яку.
Родичі заплескали в долоні, тихо перемовляючись між собою. Я сиділа в тихому шoці, а чоловік втратив дар мови. Сестра чоловіка теж внесла свою лепту:
– Я хочу новобудову. Коли ви зможете з’їхати? Дивлячись на те, що чоловік мовчав, я взяла справу у свої руки:
– Ніколи! Тобі не здається, що квартира – занадто дорогий подарунок? І з чого ви взяли, що у мого чоловіка 2 квартири?
– Він же відремонтував квартиру твоєї бабусі, значить це його квартира, хіба не так? В нашій родині так заведено: власністю розпоряджається чоловік. І якщо ти хочеш залишитися члeном нашої сім’ї, то підпорядковуйся цьому правилу. – зарозуміло вимовила свекруха.
– У іменинниці немає чоловіка, як же вона може розпоряджатися нерухомістю? – поцікавилася я.
– Батько візьме на себе турботу про дочку. – просвітила мене свекруха.
– Вибачте але ні. Квартиру ніхто нікому не подарує. – я повернулася до чоловіка.
– Скажи що небудь?
– Мама права, у нас дві квартири, одну можемо і подарувати. Заробимо ще, а сестра одна, їй важко – почав мимрити чоловік.
Йому зааплодували. Звичайно, легко розпоряджатися житлом, якщо воно не твоє. Бабусину квартиру я не віддам – вона дістанеться моєму синові, це навіть не обговорюється. А загальну в кредиті – нехай ділить, раз так хоче. Але це буде означати одне – розлучення. Це я і озвучила присутнім.
З усіх боків на мене посипалися докори в жадібності. Чоловік понуро опустив голову.
– Тобі не місце в нашій родині! Мій син переїжджає до себе додому. – заявила свекруха, подивившись на мого чоловіка. Він кивнув.
Чоловік, на вимогу матері, погодився зі мною розлучитися. Більшого абсурду, я ніколи в житті не бачила і не чула.
– Та йдіть ви всі! – я встала і покинула ресторан.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
