fbpx
життєві історії
– Ти б хоч спробував з кимось позустрічатися, а раптом покохаєш? – питаю, дивлячись в очі чоловікового брата. – Навіщо? Всі вони – не ти, вже пробував… Дивлюся на нього і розумію: теж люблю… І я здалася

Що таке гріх?.. Здається, я вже сама нічого не розумію… Як правильно?.. Жити чесно, але не бути щасливою, знати, що через тебе погано тому, кого ти любиш?

Чи обманювати, зраджувати, але бути вірною собі, своїм почуттям, бути щасливою і дарувати це щастя коханим, випромінювати радість, ділитися нею з усім світом?..

Я поки що в цьому, другому стані. Так вже вийшло.

***

Ще на весіллі я помітила, як на мене дивиться молодший брат мого Назара, Богдан. Я просто фізично відчувала на собі його погляд, а коли він запросив мене на танець… Відтоді я знала про його почуття, хоча він довго мені нічого не говорив.

Я люблю Назара. Ми познайомилися на третьому курсі університету і більше не розлучалися. Кругом – разом.

Закінчили навчання, зняли квартиру, почали працювати. Через два роки вклалися в своє житло. Самі, власними коштами, влаштували собі невеличке весілля, запросивши лише близьких.

Дивно, але до весілля я не була знайома з Назаровим братом, молодшим від нього на три роки. Просто він навчався у Польщі, приїздив рідко і то до батьків у райцентр. А ми – в Києві. Побачилися ми з Богданом вперше того вечора, коли я була одягнена у весільну сукню, а Назар – в красивий строгий костюм. У наш з Назаром день…

Згодом Богдан теж осів у столиці, став частим гостем в нашій оселі.

І ось ми вже живемо у своїй двокімнатній новій квартирі, у нас підростає дворічна донечка Надійка, а Богдан – все сам. Чому – незрозуміло: молодий, гарний, дотепний і веселий хлопець, який, втім, не любить ні дискотек, ні клубів, з роботи летить додому, або – до нас…

Тоді Назар поїхав на вихідні до батьків щось допомогти по дому, затіяли з батьком ремонт літнього флігелю.

А Богдан приїхав до нас з Надійкою. Це, в принципі, було нормально і звично, Назар про візит брата знав і навіть подякував йому, що Богдан складе нам компанію, поки сам він зайнятий.

Надійка заснула, а ми сіли дивитися на кухні якийсь фільм. Відкрили пляшечку вина, Богдан приніс велику шоколадку.

Мені завжди було важко з ним на одинці, у повітрі народжувався й зависав струм, який не можливо було не відчувати.

– Ти б хоч спробував з кимось позустрічатися, а раптом покохаєш? – спитала тоді я, дивлячись в очі чоловікового брата.

– Навіщо? Всі вони – не ти, вже пробував… – я навіть не здивувалася його відповіді, тільки всередині все стиснулося в кульку, болючу й солодку одночасно.

Дивилася на нього і розуміла: теж люблю… Назара люблю. І Богдана – теж…

І я здалася.

***
Вже рік живу цим подвійним життям.

Чоловік – моє все. Не уявляю життя без нього. Назар обожнює Надійку, а вона – тата. Назар просить про сина.

А Богдан… Він теж частина моєї душі, він тепер щасливий, а разом з ними обома – і я.

…Що таке гріх?.. Здається, я вже сама нічого не розумію… Як правильно?.. Жити чесно, але не бути щасливою, знати, що через тебе погано тому, кого ти любиш?

Чи обманювати, зраджувати, але бути вірною собі, своїм почуттям, бути щасливою і дарувати це щастя коханим, випромінювати радість, ділитися нею з усім світом?..

Я поки що в цьому, другому стані. Так вже вийшло.

Автор – Олена М.

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без згоди автора суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook