– Ти чого, Іванко? Ці дівчата, ну не серйозно в мене з ними. Я люблю лише тебе. І взагалі, не винен я, це гени: дід з батьком також спідниці не пропускали, але ні бабуся ні мама на розлучення не подавали, і ти повинна терпіти. Життя ваше таке!, – сказав мій чоловік десь через пів року після шикарного весілля
Іванка зустрічалася з Антоном рік. Цукерково-букетний дуже швидко перейшов у звичайний ритм життя. Потім вони одружилися.
Весілля було шикарним. Медовий місяць молодята відсвяткували в Єгипті, тільки в морі майже не купалися.
Але минає рік після весілля, як Іванка подає заяву на розлучення. Антон гуляв. І так – по-серйозному!
Спершу він це ретельно приховував, але жіноче чуття не обдуриш – якщо чоловік ходить наліво, це відчувається.
Антон не розумів, навіщо розлучатися, коли у них все добре. Так, трапляється він “робить дурниці”, але в цьому немає його провини.
Тут швидше гени. Батько у нього був таким, дід. Весь їхній рід такий. Але матері, дружини терпіли, тому що розуміли.
Він став говорити про свою таку “любов” що готовий навіть звернутися до спеціаліста. Але Іванка не хотіла його слухати. Одного разу вона поїхала від нього до мами.
Він намагався її повернути. Тільки у Іванки почалося нове життя. В її житті з’явився інший чоловік.
Це не була “така любов”, як з Антоном, але Мирон виявився спокійним, надійним однолюбом.
Іванці було трохи нудно, але вона вважала що в родині так і повинно бути. Але частенько вона згадувала свого Антона. Не дивлячись на його зради, було що згадати.
Якось увечері він подзвонив їй. Запросив посидіти в кафе. І вона погодилася. Думала, що нічого такого.
– Зустрінуся, поговоримо, розійдемося. – Але як же вона себе обманювала. Звичайно, спільно-постільний період відновився.
Мирон не помічав, що відбувається в житті дружини, він був розсіяний, вічно зайнятий, просто кажучи – тихоня. А дружина цим користувалася.
Чому вона стала зустрічатися з колишнім чоловіком.
По-перше, це вже був не її чоловік, вона його не бачила протягом дня, вечорами, не стикалася у ванній, не доводилося спостерігати його дивні звички.
По-друге, вона сама розпоряджалася своїм часом – скільки може з ним провести, вирішувала сама.
Ніхто не ображався.
Антон, у якого в житті так нічого і не складалося, мріяв повернутися, але Іванці було так добре. Напевно всім було добре. Мирону теж. Він же ні про що не здогадувався.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
