Не рідна дитина може з’явитися в будинку найрізноманітнішими способами: можна усиновити або удочерити дитину; женитися або вийти заміж за людину з дитиною; можна забрати до себе осиротілу дитину родичів; можна взяти до себе пожити дитину, батьки якої виїхали на заробітки; можна прийняти дитину своєї половинки, народженої на стороні або прихистити 17-18-річну “дитину” на час її навчання в університеті.
А можна, як героїня моєї сьогоднішньої історії, в один прекрасний день прийти додому і почути:
– Оля, це – Василько, і він буде жити з нами.
Оля, почувши заяву чоловіка, від несподіванки впустила пакети з продуктами. Вона стояла, не знаючи що сказати, переводячи погляд з чоловіка на хлопчика років 10 і назад.
– Васильку, йди до себе в кімнату. Нам з тіткою Олею треба поговорити!
Оля прийшла в себе, роззулась, і пішла помити руки. Степан, чоловік Олі, відніс пакети на кухню і заглянув у ванну до дружини.
– Чому ти мене не попередив?
– Оль, якось несподівано все вийшло, Я хотів… Не знав як…
– Чому ти мені не сказав, що у нас вдома дитина? Я б купила чогось корисного, а ще – солодкого до чаю. – Оля повернулася до чоловіка і взяла рушник.
– Ти не будеш лаятись?
– Ні. Розбери покупки, а я піду знайомитися.
Оля на мить заплющила очі і згадала себе.
– Стефо, знайомся – це Оля, моя дочка від першого шлюбу. Тепер вона буде жити у нас.
– Як ти посмів притягти цю дитину в мій будинок? А мене ти запитав? У нас своїх двоє! Навіщо вона тут? Віддай її своїй матері! З нами вона жити не буде! А ще краще – хай вона за своєю матусею слідом відправляється!
– Стефо, ну що ти? Оля втратила матір, інших родичів немає. Куди я її? На вулицю? У Олі квартира є.
– Мені байдуже куди! Хочеш – на вулицю, хочеш – до своєї матері, хочеш – в дитбудинок! Непотрібна мені її квартира!
Оля похитала головою, відігнавши спогади. В кінці-кінців, в дитбудинку було не так вже й погано. Життя з мачухою явно була б у сто крат гірше.
Оля постукала в двері маленької спальні і зайшла. Василько сидів на ліжку і зосереджено дивився в одну точку.
– Привіт. Тебе Васильком звуть? Я – Оля. Давай знайомитися?
Оля простягла хлопчикові долоню, той з побоюванням покосився на руку дівчини і відвернувся.
– Підемо чай пити? Ти любиш оладки? Ще у нас десь було згущене молоко. Ти голодний?
Василь кивнув.
Оля замішувала тісто. Вона й гадки не мала чим же годують дітей. Суп? Напевно. Супи корисні для всіх, а не тільки для підростаючого організму. А вже пюре з сосисками люблять всі діти.
Після вечері Степан включив телевізор, посадив Василя перед екраном, прикрив за собою двері, зітхнув, налаштовуючись на важку розмову з дружиною, і пішов шукати Олю.
– Де його мати? Вона ж десь в Тернополі жила?
– Хто її знає. Катерину, років 12 її не бачив. Сестра підкинула Василька мамі під двері, з запискою в руках – закохалася, поїхала, не шукайте.
– Ти впевнений, що Василь буде жити з нами?
– Якщо ти не проти.
– Не проти. – кивнула Оля. – Треба зайнятися оформленням документів.
Одногрупники Олі крутили пальцем у виска:
– Тобі 22 роки, який племінник? З глузду з’їхала? Нехай живе з матір’ю твого Степана! Про себе подумай! Ти не працюєш, якщо будете про хлопчика дбати, на тебе грошей не залишиться!
– Як не залишиться – переживу! – відмахнулася Оля. – Але хлопчика не кину. Досить того, що батьки його кинули.
Оля оточила племінника турботою. У хлопчика підтяглася успішність – місце двійок і трійок, якими ряснів щоденник Василя, зайняли четвірки і п’ятірки. У Олі була невелика перевага – вона закінчувала педінститут, і як знайти спільну мову з дитиною її навчили.
Народження двоюрідної сестри Василь зустрів із захопленням. Вільний від уроків і домашніх завдань час він присвячував маленької Софії. Ревнощів не було: Оля згладила ситуацію, як тільки у Василя з’явилися перші побоювання в власної непотрібності.
Зараз Василь вчиться на 4 курсі. Він буде вчителем, як і Оля. Але викладати він буде інформатику. Василь орендує квартиру і працює – лагодить комп’ютери і ноутбуки. Юнак – найбажаніший гість в домі дядька й тітки. А Софійка і її молодший брат Максимко обожнюють свого старшого брата.
Оля пишається племінником, щиро вважаючи його своїм старшим сином. А Степан все так же в захваті від власної дружини. Єдине, що трохи гризе Олю – а що якщо повернеться Катерина? Але що б не трапилося, Оля впевнена – Василь з гідністю поведе себе в будь-якій ситуації, адже вона виховала порядну людину.
Оля, низький вам уклін. У світі, де батьки відмовляються від рідних дітей, люди, подібні вам, на вагу золота.
Фото ілюстративне – pl.freepik
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
