Я не вірю в існування жінок, які не хочуть заміж. Хочуть. Всі хочуть, мужики.
Просто деякі, самі «мудрі», улесливо лукавлять і підіграють вам. Кажуть то, що ви хочете чути, щоб ви любили і цінували їх ще сільнее.Іногда, вони і самі починають вірити в те, що не хочуть. Вмовляють себе. Мовляв, зараз модно не хотіти – і я не хочу.
Але все маленькі дівчинки – принцеси мріють вирости, надіти біле плаття з фатою і сказати «Так» найкращому чоловікові на світі.
Це така правильна добротна дівчача мрія, яку виросли дівчинки заганяють углиб підсвідомості на догоду чоловічому егоїстично-раціонального погляду на життя. Мовляв, ну навіщо інвестувати купу грошей в що не несе ніякої вигоди штамп?
… На Пашиних пoxopoнах Пашина мама сказала Маші болюче.
«Ти хто така?» – сказала Пашина мама.
Маша – це Пашина дружина. Вони жили разом майже 8 років, просто не були розписані. У них був спільний син, спільний дім і загальна постіль. Не було загального штампа.
Одного разу Паша, молодий (42), здоровий, успішний людина поцілував дружину і вранці поїхав на роботу. Через годину у нього відірвався тpoмб, і Паша пoмep. Миттєво. За кермом. Слава Богу, в’їхав у стовп.
Маша про cмepть чоловіка дізналася тільки ввечері. Коли він вчасно не прийшов додому.Із лікарні, куди відвезли Пашу, подзвонили Пашиній мамі. За документами Паша не одружений, у телефоні є Маша, але хто така ця Маша?
Пашина мама ненавиділа Машу все життя. Тому не запросила Машу на пoxopoн.
Маша заколисувала на руках дворічного Матвія Павловича, який зовсім недавно навчився говорити «тато», і страждала. Вона втратила кохану людину, втратила своє сплановане завтра, втратила захищеність і надійне плече. Як жити тепер? Безробітна мати-одиначка …
Маша за два тижні схудла на 9 кілограм. По кілограму за кожен прожитий разом рік. Маша давно мріяла схуднути після пoлoгів, а Паша завжди любив виконувати її мрії. І ось. Навіть після cмepті …
Матвія вони зaчaлu в Венеції. Венеція – була Машиною мрією, яку Паша з радістю виконав. Я жартувала, що медовий місяць і весільну подорож у них було, а весілля – не було. Пропонувала свої послуги як ведучого.
– Я для вас безкоштовно відпрацюю, – вмовляла я, сміючись. – Ну, за їжу. За салат «Цезар». Або Олів’є. І гаряче. Обов’язково гаряче …
– Оль, ну ми правда не розуміємо, кому потрібні ці пережитки, – сміявся у відповідь Пашка. Маша не сміялася. Мовчала. Вона була гарна дружина. Громадянська. Підтримувала чоловіка.
Тема згасала сама собою, тому що в неї ніхто не підкидав дров.
… Маша, yбитa горем, дзвонила свекруcи і питала, коли і о котрій їй приїхати в мopг, щоб попрощатися.
– Ти хто така? – холодно питала Пашина мама. Відсутність штампа і наявність горя дало їй право так сказати. Вона всi 9 років не любила Машу. Так буває, коли мама дуже любить сина, і вважає будь-який його вибір негідним.
– Я – дружина, – Маша всхріпивала в трубку.
– Покажи штамп, – свекруха безжально била навідліг.
– Я мама вашого онука … – нагадувала Маша.
– Матвій ще малюк, йому не потрібні ці емоції …
– Матвій повинен попрощатися з татом …
– Не повинен. Я вважаю, що це зайве. Травмувати дитину нема чого.
Пашина мама показала, хто тут головний. Вона. Вона вирішує, де буде похований Паша, і що краще для його сина. А Маша – ніхто. Ніхто така.
Маша ридає у мене на плечі. Ця соціальна несправедливість душить її, і навіть трохи відсуває на другий план саму трагедію.
Читайте також: Бабуся в жодну не хоче в будинок пpeстаpілих, а у нас скоро буде маленький, нам жити ніде
– І все через цього чортового штампа, Оля? – запитує вона, і повертає до мене своє опухле від сліз обличчя.
– Тихіше, Маш, Матюшу разбудишь …
– Ні, ти мені скажи …
Я йду на кухню заварити Маші заспокійливий чай. Я теж не потрапила на похорон друга. Тому що я – перш за все Машина подруга, а Маша – ніхто.
Але Маша дізналася через друзів час прощання і прийшла в морг.
Морги зараз модні, в них теж є електронна черга. Маша увійшла в зал очікування, і побачила … всіх. Всіх родичів і друзів. Вони стояли навколо ридаючій Пашиній мами щільним кільцем підтримки.
Маша зупинилася в нерішучості. На табло було написано, що прощання з Павлом відбудеться через 10 хвилин. Маша сіла навпроти концентрованого скупчення Пашиній рідні.
До неї підійшла тітка Юля, у якої вони з Пашею часто гостювали, дядя Гриша, якому Паша, власник автосервісу, завжди лагодив машину безкоштовно, і Валерка, кращий Пашин друг. Все обняли Машу і … повернулися до мами.
Нарешті, табло сповістило, що можна пройти в зал для прощання. Маша встала і теж рушила до залу.
І ось тут Пашина мама запитала голосно:
– Ти хто така?
– Тьоть Нін, ну не треба, – сказав Валерка. – Ну не час зараз …
– І правда, Нін, не треба … – підтримала тітка Юля.
– А хто вона така ?? – грізно запитала Пашина мама у миттєво похиленою рідні.
– Я – дружина, – тихо нагадала Маша. У неї не було сил на боротьбу. Вона просто хотіла поцілувати в останній раз людини, якого цілувала 9 років.
– Мій син не одружений, – прошипіла Пашина мама.
На цю сцену стали озиратися інші родичі.
Перед Машею закрилися двері, за якими був її Паша. Маша села. На підлогу. Прямо осіла, пригнічена горем. Через п’ять хвилин з дверей вискочив Валерка, підхопив її під руки і затягнув все-таки в зал.
Маша попрощалася з Пашею. Вона не впізнала його в тpyні. Коли машина врізалася в стовп, Пашин особа сильно постраждало. І йому нагріміровали нове. Чуже. Маша поцілувала чужого, холодного чоловіка в лоб і вийшла з залу. Мовчки.
Маша розповідає мені цю історію в десятий раз. Я розумію, що так вона по слову, по крапельці випроваджує біль. Тому я слухаю. Мовчки.
– Чому ти не дотиснула його, Оль? – Маша виникла за спиною так несподівано, що я здригнулася.
– Кого?
– Пашу.
– Маш, ти про що?
– Ти завжди чіплялася до нього, чому він не одружиться на мені. Жартома, в примовку, але тиснула. А він віджартовувався.
– Маш, а чому ти мовчала? Чому давала йому можливість думати, що не хочеш за нього заміж? Чому серед всіх виконаних ним твоїх мрій не було самої заповітної, найголовнішою?
– Він не хотів. Чи не вважав за потрібне. А я хотіла, щоб він сам захотів!
– Яка дурість! Маша, він у тебе рибалка. Його кращий відпочинок – вудка і Селігер. Але він об’їздив з тобою всі готелі всіх курортів. Тому що цього хотіла ти! Йому твоя Венеція жодного разу не здалася. Він її не хотів !!! А ти – хотіла. І його щастя – бачити, що ти щаслива, виконувати твої мрії. Він любив тебе.
– Ось. Ось в цьому і справа. Любив. А одружуватися не хотів.
Я мовчу.
– Знаєш, років 4 тому ми сильно посварилися вночі, і він пішов, грюкнувши дверима. А я залишилася вдома, сиділа, обнявши подушку, і думала про те, що … адже він має повне право не повернутися. Він вільний чоловік. Нічий. Вродливий. Високий. Його тут же підберуть.
Що його тут тримає? Я? У мене все як у всіх. Ніде не поперек. І я присягнулася собі, що якщо він повернеться, я не буду йому перечити. Буду жити і любити. І в рот дивитися. Тому що коли він щасливий, то і я щаслива.
– Ви, хлопців, в вашому змаганні, хто кого зробить щасливішим, втратили навик комунікації, – серджуся я. – На, пий чай. Я піду перевірю Матюшу …
Я сиджу біля ліжка Матвійка, який розпластався зірочкою, вибився з-під ковдри і спить в позі летить супермена. Він дуже схожий на Пашку. Копія. Ось він, Пашка, тільки маленький ….
І ось що я думаю, хлопців, про ваші громадянські-нецивільних шлюби.
Це, звичайно, ваша справа – одружитися / не одружуватися. І все частіше мужики, якісні, гарні, порядні мужики вибирають не ставити штамп. Нівелюють цінність інституту шлюбу.
– Мені це не потрібно, – кажуть чоловіки.
– Це пережиток, – кажуть чоловіки. – – Це ж просто штамп, – кажуть чоловіки.
– Так-так, – вторять їм жінки. На яких вони не одружуються. Мовчать. Підтакують.
Ну, щоб не робити мізки. Тому що інакше він може взяти і піти. Назавжди. Вночі. У свою свободу. І ніяких зобов’язань. Тільки спільне минуле, але його до справи не пришиєш.
Але шлюб, хлопців, – це як би публічно зафіналіть вибір. Сказати соціуму, який клубочиться навколо тебе, живе в сусідній квартирі, працює в сусідньому кабінеті, їде поруч з тобою в маршрутці, стоїть у черзі до лікаря, мовляв, хлопців, я іскал- шукав, але краще ось цієї жінки – не знайшов. Я її вибираю.
Шлюб – це коли ти награвся в свободу, і береш нову висоту – відповідальність. Це теж весела гра. Вросли такий квест. Ти, мужик, глава сім’ї. Ось штамп. Ось свідоцтво про шлюб.
У суспільства є правила. Наприклад, вибрав – одружуйся. Або там … проїзд на електричці коштує 50 рублів. У тебе є цей полтинник, але ти думаєш: навіщо платити, якщо можна не платити? Можеш проїхати все життя безкоштовно. Зайцем. І ще посміятися над тими ідіотами, хто оплатив проїзд.
А може ж і не повезти. І контролери висадять тебе з поїзда. І штраф здеруть. Розумієш? Життя може здерти такий штраф, що ти схуднеш від стресу на 9 кілограм за 2 тижні …
Так що, можете закидати мене прикладами щасливих нерозписаних сімей, але я не вірю в існування жінки, яка не хоче заміж. Просто в ці ваші зразкові сім’ї ще не прийшли контролери …
Чоловіки, одружуються на жінках, яких люблять. Одружуйтесь і любіть їх законно. І в горі, і в радості. У xвopoбі й здоров’ї. Поки cмepть не розлучить вас …