Згадувати своє дитинство я не дуже люблю. І якби була така можливість, то взагалі стерла б всі моменти з пам’яті, що отруюють мені життя.
Але час від часу все одно накочує туга, в думках крутяться спогади. Я розумію, що ображатися на душі погано і потрібно пробачити матір, але як це зробити просто не уявляю.
Спочатку моя родина, як і у більшості, складалася з мами, тата і дитини – мене. Але потім батьки розлучилися, мені на той момент було 5 років.
Чому вони розлучилися, я не знаю досі, ми не розмовляли з матір’ю на цю тему ні тоді, ні після. Джерело
Незабаром батька не стало. Так я залишилася з мамою зовсім одна. Мені здається, вона мене ніколи не любила, їй були чужі обійми і поцілунки.
У мене завжди було відчуття, що я заважав у неї під ногами. Одного разу в пориві злості вона сказала, що шкодує, що нapoдила мене. Потім вибачалася, але ця фраза назавжди залишилася в моїй голові.
Я не знаю, що я їй зробила поганого, але думаю, що це все пішло від батька. Періодично мати приводила в будинок нового «тата», але чомусь вони надовго не затримувалися.
І після чергового розставання мати ставала ще агресивнішою. Могла підняти на мене руку, обізвати «козою».
В мої 15 років вона привела чергового залицяльника. Він був дуже не красивий зовні, просто потворний.
Здавалося, що матері взагалі все одно, який чоловік буде з нею поруч, аби він був. Та й характер у цього мужика був не цукор.
Читайте також: Я втратила сім’ю, роботу, але мені вдалося гідно помститися своєму начальнику
Якщо йому щось не подобалося, він міг і кулак докласти до маминого особі. Тим не менш, вона дуже боялася його втратити і все терпіла.
Скоро я помітила, як він дивиться на мене. Коли вип’є, в його очах з’являвся інтерес і хитрість.
Я намагалася не звертати на нього увагу, і більшість часу проводила з подругами. Намагалася повертатися додому пізно, а вранці йти в школу рано.
А у вихідні, коли занять не було, йшла в парк годувати голубів, аби не бачити ці пики – мами і вітчима. Іноді пропадала так на вулиці цілими днями.
Але мене ніхто не втрачав і не намагався шукати – для них було б краще, якщо б я взагалі зникла з їхнього життя.
Одного разу я прийшла ввечері додому, а матері не було, вітчим сидів на кухні, пив пиво і дивився телевізор. Я пройшла в свою кімнату, переодяглася і лягла спати.
Але не встигла я заснути, як до кімнати зайшов вітчим і сіл біля моїх ніг. Він почав нести всяку маячню, про те яка я гарна, яка молода.
Я дуже злякалась. Потім він спробував погладити мене по нозі, але я штовхнула його і втекла.
Благо моя подруга жила від мене через два будинки, і на вулиці було літо, я прибігла до неї, в чому була, і залишилася у неї ночувати. Мама подруги, звичайно, задавала питання, але мені вдалося щось вигадати.
Через пару днів я зважилася поговорити з мамою. Вона відповіла коротко і зло: «Не треба говорити нісенітниці».
Тоді я розповіла їй все до найдрібніших подробиць, розповіла, як він мене називав, як намагався погладити по нозі. Було видно, що мати розуміє, що я говорю правду, але їй це не подобалося.
«Ти не знаєш, що таке жити без мужика», – сказала мені мати, – більше я не хочу нічого слухати».
З цього моменту я зрозуміла, що матері у мене більше немає, точніше я перестала вірити, що колись вона взагалі у мене була.
Так я прожила з ними ще півтора року, відбиваючись від нападок вітчима, і загроз матері. А потім зустріла хлопця і пішла до нього.
І зараз, коли була вaгiтнjю, я розумію, що ні за що на світі не проміняю свою дитину на мужика, будь він хоч останній мужик на світі.
Як вона могла зі мною так чинити? Пройшли роки, але сльози просто душать мене від цих спогадів. Хочу пробачити, але не можу.