Моя родина бачить у мені тільки повний гаманець. Довелося вжити рішучих дій
Я тяжко працювала, щоб вибратися із злиднів. Я закінчила навчання і добре заробляю. Моя мама зараз просто витягує з мене гроші. Справжня причина такої поведінки спантеличила мене.
У нашій родині ніколи не було багато грошей. Навіть маленькою дівчинкою, яка не могла мати те саме, що мої однолітки, я пообіцяла собі, що буду багато заробляти. Я виконала свою обіцянку, хоч і дорогою ціною.
Мати гарний банківський рахунок коштувало мені багато зусиль. Вирватися з місця, де люди жили дуже скромно та ощадливо, було справді складним викликом. Я часто чула від батьків, що буду в’язати коровам хвости, бо ні на що не здатна.
Мене обурювали їх слова, і чим старшою я ставала, тим більше в мені ставало непокори.
У майбутньому я хотіла вивчати архітектуру та дизайн будинків. Я вперше потрапила у центр своєї мрії. Тільки я знаю, скільки зусиль мені це коштувало. Під час літніх канікул замість того, щоб розважатися з друзями, яких у мене було дуже мало, я влаштувалася на різні підробітки. Я не могла розраховувати на маму і тата, тому доводилося самостійно оплачувати дороге репетиторство.
Поки мої однокласники думали про дискотеки, хлопців і вбрання, я вчилася. Величезні зусилля окупилися, і я відчула неймовірне полегшення, коли пішла до університету. Звісно, я знала, що буде не легко, бо треба було все обдумати і влаштувати, щоб і навчатися і заробляти на життя.
Але я впоралася і закінчила з відзнакою факультет архітектури. У мене також були деякі заощадження, тому що я намагалася розумно розпоряджатися своїми грошима.
Я відчувала себе зобов’язаною фінансово підтримувати батьків і молодшого брата. Нарешті я могла дозволити собі витрати, які досі були мені недоступні.
– Цей годинник, мабуть, був дорогий, – сказала мама, уважно дивлячись на мене.
– Що я можу сказати…, – зітхнула я. – Я достатньо заробляю і можу собі це дозволити.
– Тобі не здається, що ти витрачаєш багато грошей на непотрібні нікому речі? – її погляд змусив мене відчути себе маленькою дівчинкою, яка “нашкодила”.
– Невже ми повинні говорити про це? Я хотіла б, щоб ми просто насолоджувалися вихідними разом.
– Звичайно, люба, звичайно, – усміхнулася вона, але мені ця посмішка не сподобалася. Я дуже добре знала її з дитинства.
Я запросила свою сім’ю подивитися квартиру, яку нещодавно купила. Без іпотеки не обійшлося, що, звісно, належним чином прокоментували.
Тато скаржився, що я потрапила у халепу, тому що, якщо я втрачу роботу то солодко мені не буде. Мати повторила слова тата, і лише брат розчаровано зауважив, що він ніколи б не досягне такого успіху і що я могла би трохи підтримати його, оскільки у нього немає грошей…
Я знаю, що це моя родина, але вже через кілька годин їх візиту з мене було годі. Та все ж я зціпила зуби і вирішила мужньо протриматись до кінця. Це було нелегко, і мені довелося вислуховувати скарги, що я даремно витрачаю гроші на непотрібне.
Щомісяця я надсилала на рахунок батьків значну суму, що дозволяло їм нормально жити і не хвилюватися, чи виживуть вони на свою на пенсію. На жаль, я не пам’ятаю, щоб вони мені хоч раз подякували – мабуть, сприймали це як належне. Я не могла приховати свого полегшення, коли вони нарешті пішли…
Одного вечора мені подзвонила мама. Вона була явно засмучена.
– Що сталося?, – запитала я.
– Нічого серйозного, – вона намагалася вдавати, що все добре.
– Будь ласка, скажи, я чую, що це не так!
– Справді, нічого серйозного, люба, не хвилюйся, – ухильно відповіла вона. – У мене лише прохання до тебе.
– Яке?
– Знаєш, мені потрібні гроші.
– Скільки?, – я була здивована, тому що я відправила їй пристойну суму кілька днів тому.
– Ну, десять тисяч гривень, – відповіла вона після хвилини мовчання.
– Десять тисяч?
– Це для тебе не надто багато!, – у її голосі прозвучав докір.
– І не настільки підйомна сума, – не могла не думати я.
– Ти купуєш багато дорогих речей, а мамі не допоможеш?, – розсердилася вона, від чого я одразу відчула провину.
– Я надіслала тобі гроші кілька днів тому.
– Ну нічого…, – ображено відповіла вона і поклала слухавку.
Про цю розмову я розповіла своєму другові Тарасу. Він був дуже засмучений.
– Вони використовують тебе, – сказав він вголос, у чому я не могла собі зізнатися.
Я не знала, що робити в такій ситуації.
– Люба, це твоє рішення. Ти знаєш мою думку. Я цього не схвалюю, – сказав Тарас і він був правий. Але все-таки це моя сім’я. Під впливом докорів сумління я подзвонила мамі і сказала, що надсилаю їй ще грошей. Мені це не принесло полегшення…
Батьки кілька разів просили в мене грошей. Хоча це була невелика сума, я неохоче “позичала” її їм. Я цілком усвідомлювала, що це безповоротні “кредити”. Одного разу тато випадково розповів мені, на що вони витрачають гроші – на виплату боргів брата.
Я й гадки не мала, що Андрій має проблеми з чимось схожим на ігри, а також почав “дивитися на біленьку”.
Батьки віддавали йому всі гроші, які від мене отримували. Це було занадто. Андрій дорослий і повинен піклуватися про себе, а не чекати, що хтось інший вирішить його проблеми. Тарас був вражений, коли я йому це сказала. Він ніколи не втручався в те, як я витрачаю гроші, але в цій ситуації зробив виняток.
– Кохана, перестань, серйозно, так далі тривати не може, – говорив його стурбований погляд. – Зрозумій, ти їм нічого не винна, вони сприймають тебе як банкомат.
– Так, я знаю…, – я була у поганому стані.
Я не сумнівалася, що прийде ще одне прохання про гроші. І я не помилилася.
– Вибачте, але ви більше від мене нічого не отримаєте, – ці слова мені було важко вимовляти.
– Що ти маєш на увазі?, – не могла повірити в те, що чує, мати.
Я повторила це, вона мені відповіла досить грубо. Це підтвердило мені, що я прийняла правильне рішення. Прийняти той факт, що моя власна родина використовує мене, було нелегко.
Я проплакала кілька ночей. Мені також перестали дзвонити батьки та брат. Хоча я не планувала повністю припиняти контакти з ними, я мала намір значно скоротити їх.
З часом стало краще, і зрештою докори сумління стали лише спогадом. Я не заперечую, що без Тараса та його підтримки було б набагато складніше.
Поруч зі мною справжній скарб. Звичайно, батьки не втрачали нагоди заявити, що він зі мною лише заради грошей. Це була повна нісенітниця, але я більше не відчувала потреби їм це пояснювати…
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
