Дала подрузі сукню, а ще винною залишилася. Як я у людях помилялась.
— Світлано, тут така справа — у мене весілля в суботу, свекруха вдруге заміж зібралася, а мені одягти нема чого. Пам’ятаєш у тебе сукню було, таке синє в підлогу, слухай, позич на пару днів.
Ця сукня Світлані була дорога у всіх сенсах — шила вона його на замовлення в ательє, обійшлося їй дорого — італійська тканина, бісер — у цій сукні вона заміж дочку видавала. А тут подруга, яка все життя щось клянчить.
Вирішила Світлана подружці відмовити, мовляв:
— Ця сукня як пам’ять мені дорога, а ти носити нічого не вмієш, згадай, як ти підбор на моїх босоніжках зламала — навіть майстер полагодити не зміг.
— Ну і жадібна ти Світланка… Я всім розповім, як ти єдиній подругі сукню зажала.
– Давай так – якщо ти мені сукню зіпсуєш, то заплатиш мені за сукню всю суму.
– По руках, поверну в тому ж вигляді, що й взяла.
Відразу після весілля подружка Світлані дзвонить:
— Ти що мені підсунула? Сукня по шву тріснула чи ти вирішила мене обдурити? Чи захотіла нажитися на єдиній подрузі?
Світлані так прикро і за себе, і за сукню стало — видала вона подрузі:
— Поверни сукню у тому вигляді, що взяла. Інакше більше з тобою спілкуватися не буду та й усім розповім, як ти людей дуриш!
Того ж вечора принесла подруга Світлані сукню, вибачилася перед нею, мовляв, сукня нормальна була, це вона на весіллі зайвого з’їла, от і тріснуло воно, але швачка в майстерні за тисячу все зробила.
Ось така подруга. Світлана з нею тепер дуже рідко спілкується і більше нічого не дає.
Фото – авторське, ілюстративне.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
