– Ти що, зовсім знахабніла? Швидко зібралася і поїхала мамі допомагати! – почала командувати Віка, сестра мого коханого чоловіка, навіть не встигнувши зайти в квартиру.
– Так? А може мені відразу – квартиру вам з мамою подарувати, життя свою застрахувати і скопитіться? – поцікавилася я у розлюченої жінки.
Причина крику – банальна до неможливості: в город свекрухи я більше ні ногою! Я минуле літо, там горбатилася. І як ви думаєте, мене пригостили хоч одним свіжим огірочком? Ні!
Жебракувати я не вмію, тому коли в перший раз Віка поїхала з дачі з повними сумками, а я навіть не почула «спасибі», я здивувалася. Може у них в сім’ї прийнято так: що захопити – то твоє? Але в силу виховання, в наступний раз я вирішила запитати дозволу.
– Мамо, а можна мені взяти огірочків та зелені трошки?
– Віці треба добре їсти, а то чоловік у неї копійки отримує. Твій чоловік добре заробляє, що огірків купити не можеш?
Тоді я стала ставитися до дачі як до безкоштовного фітнесу: свіже повітря і фізичні вправи – ідеальне поєднання.
На мої скарги чоловік відмахнувся:
– Урожай мама після осені ділить. Всім за працями ділить, а ти у мене – розумниця.
Я з ентузіазмом їздила на дачу, не розуміючи, що використовують мене як безкоштовне таксі і робочу силу.
Восени мені дали свіжий, гарний, ароматний шиш з маслом. Тоді я відразу сказала чоловікові і його мамі, щоб більше на мене з городом ніхто не розраховував. Я краще в зал недалеко від будинку походжу – подумала я.
Восени, взимку і ранньою весною про мене ніхто і не згадував – ні Віка, ні мама чоловіка. Я такого щастя раділа, якщо чесно. Але недовго моє щастя тривало – прийшов час посадочних робіт. Ось тоді то й почав мій телефон розриватися від дзвінків і повідомлень родичок чоловіка. А якщо врахувати те, що Віка завагітніла, я стала потрібна на городі, як повітря.
Ввічливі відмови розцінювалися як «ціну собі набиває». Почався тиск на чоловіка:
– Твоя дружина мене не поважає, поговори з нею, примусь їхати, – вимагала свекруха.
– Мамо, вона – доросла людина і сама вирішує, що їй робити, – відповідав їй мій чоловік.
– Я виростила не чоловіка, раз дружина тобою крутить як хоче, – намагалася маніпулювати свекруха, але на щастя, їй це не вдавалося.
На деякий час мене залишили в спокої, образившись на нас з чоловіком:
– Нічого більше з городу не побачите! – кинула погрозу свекруха.
Якщо врахувати, що ми і так нічого не бачили, то ми нічого не втратили.
А тут примудрилася свекруха руку зламати. У Віки – живіт на лоб лізе, вона не працівник. Чоловік на дачу вже років 10 не був і стійко відбивається від маминих запрошень попрацювати. Залишилася бідна нещасна я – «надія сім’ї». Я відбивалася як могла:
– Ні, вибачте, у мене свої справи.
– Ні, прошу вибачення, в п’ятницю я не можу. І в понеділок не можу. Коли можу? Ніколи.
– Я на весіллі у двоюрідної сестри. Мені прямо зараз, у вечірній сукні, йти город копати?
У підсумку мати чоловіка здалася і їздили вони з Вікою на дачу удвох: свекруха працювала однією рукою, а Віка відпочивала.
І так, мені не соромно, що я не допомагаю людині у важкій ситуації. Їй же не соромно не вміти говорити «спасибі»!
Коли Віка зрозуміла, що урожай в цьому році буде набагато менше, ніж в минулому, вона примчала до мене:
– Ти що, зовсім знахабніла? Швидко зібралася і поїхала мамі допомагати! – почала командувати Віка, сестра мого коханого чоловіка, навіть не встигнувши зайти в квартиру.
– Так? А може мені відразу – квартиру вам з мамою подарувати, життя свою застрахувати і скопитіться? – поцікавилася я у розлюченого жінки.
– Ти ще й хамиш!
– Ти ще й кричиш! На мене в моєму ж будинку, не соромно? – не відступала я.
– Так не піде! Це ти влізла в нашу сім’ю, тому повинна зі шкіри геть лізти, щоб нам сподобатися! – Віка почала нести дуррниці.
– Зараз почекай. У мене десь сімейний кодекс був. Там повинно бути написано все, що я повинна своїй сім’ї, і хто вважається моєю сім’єю. Тут постоїш, добре? Я швидко, – я намагалася не грубіянити і не кричати, вона все-таки вагітна. А ось утриматися від підколки мені не вдалося.
– Ми з мамою, вас обов’язково розведемо! – закричала Віка на прощання і вискочила за двері.
Не цікавий їй, мабуть, сімейний кодекс. А шкода – багато б нового дізналася.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
