“Ти собі не уявляєш! Вони так убого живуть. Я ж то сподівалася, що за той час в Києві вони зажили о-го-го!”, – говорила свекрухи нишком по телефону якійсь своїй родичці чи подрузі. Мене ці розмови просто виводили з себе. Це при тому, що вона свою пенсію віддає дочці, а сама живе на утриманні у сина, оскільки він “багатий”, бо живе в Києві!
Свекруха вирішила з онукою пожити у сина з невісткою
Катерина та її чоловік зібралися переїжджати з маленького села і відразу ж до столиці нашої України. На той час багато хто з їхнього села перебрався жити до районного центру чи області. Ось і вони вирішили спробувати щастя. Підростав син і хотілося, щоб він здобув нормальну освіту. Продали за копійки все своє небагате майно та вирушили підкорювати Київ.
На околиці вони придбали невеличкий будиночок. Трішки його підремонтували і стали жити. Було дуже важко. Хапалися за будь-яку роботу. Потім чоловікові пощастило, влаштувався на високооплачувану роботу. Син Андрій і навчався і вже підробляв у якомусь ресторані офіціантом.
Катерина ж працювала до переїзду вихователем у дитячому садку. Але на новому місці щось з роботою їй не щастило. Потім жінка згадала, що їй виходить добре шити. Почала займатися цим вдома. Зібрала невелику клієнтську базу. Та й звичайні послуги, начебто підшити, вшити користуються гарним попитом. А сарафанне радіо ще ніхто не скасовував. Працюють усі, як можуть, і все одно ледве зводили кінці з кінцями. Але гроші не позичали.
А нещодавно трапилась у родині неприємність. Свекруха, сестра брата, її чоловік та дочка залишалися жити в тому ж селі. Дівчинка підросла, закінчила школу і постало питання про вступ. Довго не думали, зупинились на одному з київських навчальних закладів, тільки одну Лесю ніхто не хотів відпускати. Довелося бабусі їхати. Цією новиною вони й приголомшили і Катерину і її чоловіка. Зупинитися їм ніде, грошей немає, от і будуть у родичів жити.
Їх переїзд відбувся так швидко, наче феєрверк на голову. Катя сподівалася, що чоловік зможе щось вигадати, пояснити, що вони самі туляться у двох кімнатах, куди їм ще двоє людей. Як вона тільки чоловіка не просила, нічого не допомогло. Артем не збирався сперечатися з рідними людьми. У результаті родичі стояли на порозі. Синові довелося облаштовувати спальне місце на кухні.
Племінниця виявилася з характером. Постійно носом крутить. Все їй не так.
– Ти собі не уявляєш! Вони так убого живуть. Я ж то сподівалася, що за той час в Києві вони зажили о-го-го!, – говорила свекрухи нишком по телефону якійсь своїй родичці чи подрузі.
Мене ці розмови просто виводили з себе. Це при тому, що вона свою пенсію всю віддавала дочці і тепер живе на утриманні у сина, оскільки він “багатий”, бо живе в Києві. Діти спільної мови знайти не можуть.
Кожен прожитий день для мене, це ще те випробування…
Що порадите Катерині?
Як їй жити далі з такою свекрухою під боком?
Фото ілюстративне
