“Я мріяла бути дружиною, але Дмитро цього не розумів. Лише моя хвороба змусила його надіти мені обручку на палець”
Я заздрила своїм одруженим друзям і мріяла, що мій чоловік нарешті зробить мені пропозицію. Лише коли я приземлилася в лікарні, він зрозумів, що він теж цього хоче.
Ми разом вже три роки. Наша дочка, як то кажуть, вже виросла з памперсів, ми обоє працювали, планували переїхати в більшу квартиру, нещодавно поміняли машину. Єдине, що я пропустила, це обручку на пальці.
Можливо, це смішно і наївно, але я хотіла бути дружиною. Не “жінка”, не “партнер”, не “наречена”, а така старомодна, звичайна дружина, яка буде часто згадувати своє весілля і носити прізвище батька своїх дітей.
– Ти думаєш в нашому житті щось поміняється? – запитував мене Дмитро кожного разу, коли я піднімала цю тему. – Дивись, скільки наших друзів узаконили стосунки і таки розлучилися.
– У нас все буде добре. Ми любимо один одного!
– Тоді навіщо це псувати?
Ось такі були наші діалоги. І я так заздрила своїм одруженим друзям!
– Ти стаєш бабкою базарною. Одне й теж на думці, – говорив Дмитро. – Не одна твоя подруга нам заздрить! У нас чудова сім’я, дитина, затишок в домі… Хіба тобі замало?
Але мені цього було недостатньо. Коли я бачила наречену у білій сукні, то плакала весь день. Я уявляла себе в цій сукні..
Слова присяги – “В горі і в радості” – так зворушували мене. Я просто не могла зрозуміти, як цього не хоче Дмитро.
– Може, тому, що він виріс у сім’ї, де мама з татом розлучилися? – ця думка не давала мені спокою, і я вирішила змиритися зі своєю роллю. Що ж поробиш, не кожній жінці дано під вінець піти. Головне, що він кохає мене.
У лютому у мене були проблеми з нирками. Навіть довелось лежати в лікарні. Почувалась я не добре. Я дуже схудла, бо не могла нічого їсти. У мене зовсім не було апетиту, постійні болі…
І лише тоді, коли я перебувала в лікарні, мій Дмитро задумався про шлюб.
Я провела в лікарні майже два місяці, і Дмитро приходив щодня. Я навіть не могла розмовляти, лежала напівсвідома, він сидів поруч і гладив мою руку.
І коли стало відомо, що я йду на поправку, бо нирки почали працювати, Дмитро одягнув мені каблучку на палець.
– Ти вийдеш за мене заміж?
– Ти жартуєш? – здивовано запитала я.
– Ні, просто хочу узаконити наші стосунки! Я зрозумів, що життя занадто коротке і крихке, щоб відкладати важливі справи. У тебе буде найкрасивіша сукня у світі, а я одягну для тебе костюм, смокінг або фрак… що завгодно, що скажеш, люба.
– Але я не хочу тебе ні до чого змушувати. Ми ж можемо жити, як і жили до цього.
– Тепер буде ще краще, адже ми станемо чоловіком та дружиною перед Богом!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
