Ти уявляєш, мама квартиру свою продала!, – сказав Олег, як тільки переступив поріг. – Там вже чужі люди живуть. – Виявляється, свекруха, щоб розрахуватися з боргами, з’їхала на квартиру в гуртожитку, а там самі розумієте, які “люди” живуть. Не заздрю я їй. Але добре, що хоч так, а то вона надіялась, що синок виплатить. Вона навіть не зважала, що я вже на восьмому місяці. – Може, декретні гроші візьмемо, і мамі віддамо?, – одного разу запропонував Олег.
– … Я навіть уявити не могла, що таке буває на світі! – розповідає тридцятирічна Галина. – У подруги моєї, Каті, ситуація зараз – просто кошмар! І все через свекруху…
Галина і Катя працювали разом, сиділи в одному кабінеті три роки, до самого відходу Катерини в декрет.
Дівчата подружилися і до сьогодні із задоволенням спілкуються, не дивлячись на те, що Катя сидить з не так давно народженою дитиною, а Галя тепер працює в іншому місці.
Вони переписуються, зустрічаються, обговорюють новини та знаходяться в курсі подій життя один одного.
– Взагалі-то мені Катерина давно про свою свекруху всякі історії розповідала, просто дикі, на мій погляд! – ділиться Галина. – Я навіть, чесно кажучи, їй не до кінця вірила! Думала, прикрашає. Ну тому що рідко в якої невістки, свекруха буде хорошою… У мене ось теж зі своїми тарганами, вельми своєрідна жінка. Але щоб таке витворяла, як у Каті, мені складно навіть уявити…
– А що вона таке витворяла?
– Ну ось, наприклад, просила, щоб син узяв для неї кредит в банку, тому що на пенсію жити складно. У санаторій хотіла з’їздити, на масажі і процедури. Та найголовніше, що чоловік Каті мало не пішов за кредитом, “це ж мама, я ж єдиний син, вона мене ростила, треба допомагати”…
– Нічого собі…
– Ото ж бо й воно. Зазвичай люди в шістдесят років якісь розумніші. В голову не приходить нікому лізти в борги, брати банківський кредит, тому що пенсія маленька! Та ще ці борги на дітей вішати… Катерина тоді встала стіною, скандалила, аж до розлучення, на восьмому місяці, між іншим. Ніби як відстояла свою думку, кредит брати чоловік не став. Але це не особливо допомогло. Свекруха у племінника позичила гроші, ніби як на лікування, з мотивуванням – Олег потім віддасть. А Олег, чоловік Каті, ні сном ні духом про те, що опинився в боржниках…
– Приголомшливо… А на яке лікування? У неї зі здоров’ям щось не те?
– Ось на санаторій ж, кажу! Так-то здоров’я у неї, Катя каже, кінське. Тиск сто двадцять на вісімдесят, аналізи, як у космонавта. Якщо тільки з головою проблеми, але цього за гроші не вилікуєш. Одним словом, ніякого лікування вона не проходила, в санаторій теж не поїхала, а гроші спустила миттю незрозуміло на що!
– І багато грошей вона взяла у племінника?
– Близько десяти тисяч… Уяви ситуацію – дзвонить її чоловіку двоюрідний брат і питає – так коли гроші-то віддаш? У Олега очі на лоба полізли, у Каті теж! Ну, з’ясували в результаті, що це мамині витівки… Чоловік заметушився знову, говорить Каті – може, мовляв, декретні гроші віддамо? Незручно перед братом… Катя знову встала на захист свого бюджету, каже, ніяких чужих боргів ми віддавати не будемо! Тим більше декретними грошима, це взагалі ні в які рамки не влізає…
– Зрозуміло…
– Ну ось, там знову скандал до небес, але Катя знову відстояла гроші. Не дам, мовляв, і все, що хочете робіть. Свекруха образилася і багато місяців не спілкувалася з ними, взагалі. Додала їх в чорний список на телефоні. А тут Олегу потрібні були якісь документи, або щось там. Дзвонить матері, додзвонитися не може. Поїхав до неї. Яке ж здивування, коли відкрили йому чужі люди… Виявляється, мати квартиру продала, уявляєш! Там нові господарі вже…
– У неї була зайва квартира?
– Куди там, зайва! Єдине житло! Продала квартиру і купила однокімнатну в гуртожитку! Племіннику віддала борг, одягнулася… Каструлі якісь, сковорідки, текстиль – в нову квартиру! Катя в подиві, мало не плаче. Свекруха в гуртожитку, уявляєш? Через пару років гроші скінчаться, і прийде вона до них з валізою. Більше-то нікуди…
– Ну сказати їй треба, щоб на сина не розраховувала. Сама кашу заварила, сама нехай і розсьорбує.
– Звісно, всі сказали вже, але толку-то? Зараз вона руками махає на них – ваша допомога мені не потрібна, обійдуся. Моя квартира, що з нею захотіла, то і зробила… А гроші витратить – по-іншому заспіває. Бабці шістдесят, здоров’я у неї як у десантника. Може, і двадцять, і тридцять років ще проживе. А на які бабки? Де? У сина з невісткою, звичайно ж. З такою матір’ю і ворогів не треба!
– А у них самих що з житлом?
– Однокімнатну в іпотеку виплатили. Хотіли після декрету розширюватися, двокімнатну брати, знову в іпотеку…
З такою матір’ю і ворогів не треба, згодні?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
