Моя історія банальна до неможливості – у чоловіка Діми є квартира, у його брата – немає. Те, що ми з чоловіком працювали як одержимі заради власного житла, нікого не хвилювало. Микита, молодший братик мого чоловіка, втовкмачив собі в голову що я не маю ніякого відношення до квартири.
Знаєте, так часто буває – чоловік заробив і купив, а дружина так – з боку, тільки і знає, що гроші бідного чоловічка тринькати. але це не наш випадок, я заробляла на цю квартиру нарівніз чоловіком.
Микита живе з мамою чоловіка – нормальною інтелігентною жінкою. Рік тому він привів до мами в будинок свою обраницю. 35-річну жіночку з сусідньої держави, що покинула на батьківщині 4 дітей і чоловіка. І саме ця жінка нацьковувала Микиту на квартиру мого чоловіка.
– Навіщо їм двушка? У них всього одна дитина, вони можуть і у мами твоєї пожити. А я своїх забрати хочу, нам місце треба! – не соромлячись нашої з чоловіком присутності говорила Богдана.
Моя свекруха була зовсім не рада оселення у неї вдома цієї пані, але, заради щастя Микитки, терпіла всі витівки жінки. Крики «тепер я тут живу, значить, я теж господиня» – це найменше, що випало свекрусі. Але коли Богдана штовхнула маму Микити, та не витримала і почала її виганяти.
– Я нікуди не піду! Не ти мене сюди кликала, не тобі виганяти! – нахабно заявила обраниця Микити.
– Але це моя квартира! – несміливо заперечила моя свекруха.
– Ну і що з того? Микитка тут прописаний? Прописаний! Я, як його майже дружина, маю повне право жити з ним!
– Але у тебе є чоловік! – сплеснула руками свекруха. – Що значить – майже дружина?
– А то вже не твоя справа! Я буду тут жити, а ти – сидіти в своїй кімнаті! Усвідомила? – констатувала Богдана.
Свекруха, обливаючись сльозами, зателефонувала нам з чоловіком і попросила допомогти їй з виселенням нареченої Микити. Ми приїхали, допомогли зібрати речі, незважаючи на опір Богдани. До Микити додзвонитися не вийшло, тому речі жінки були просто виставлені на сходову площадку, з нею в компанії.
Щедро розсипаючи загрози і міцні вирази наліво і направо, Богдана відбула в невідомому напрямку. Микита, який повернувся увечері з роботи і не застав свою кохану, влаштував матері сцену і пішов, грюкнувши дверима, на пошуки своєї коханої.
Знайшов він Богдану в одному з барів неподалік. Разом з Богданою вони вирушили до нас з чоловіком.
На жаль, чоловіка вдома не було – вийшов у магазин. Коли я почула стук у двері, я подумала що повернувся чоловік і відкрила, не дивлячись у вічко. Микита з нареченою ввалився в квартиру, навіть не зачинивши за собою двері.
– – Ти забираєш свою дитину і тупцяєш звідси по-доброму! – шипів мені на вухо молодший брат чоловіка. – Брат переїде до матері, а ми з Богданкою і її дітьми – сюди. І тільки спробуй йому щось пискнути!
– Пискнути що? – пролунав голос мого чоловіка. – Ану забрався від моєї дружини! Є своя жінка, її і чіпай!
Микита відпустив мене. В цей час з кімнати вийшла Богдана, тримаючи в руках ноутбук чоловіка. Вона весело говорила:
– Дивися, що я знайшла! Заберемо, продамо, як моральний збиток! – побачивши мого чоловіка, усмішка сповзла з її обличчя. Вона акуратно поклала ноутбук на підлогу і сказала:
– Все, ми вже йдемо. Так, Микитко?
– Ще раз ви сюди з’явитеся, я викличу поліцію. Ясно? І матір в спокої залиште! Не чую – ясно?
– Ясно,ясно. Самі добре влаштувалися, квартирка є. А ми що, на вулиці жити мусимо? – усміхнувся Микита.
– Мені байдуже, де ви будете жити. До матері щоб ні ногою! – чоловік зачинив двері за братом і його дамою.
– Злякалася? Більше вони не прийдуть. Я зі знайомими зі спецслужби домовився – Богдану депортують. А без неї брат знову стане собою, – заспокоїв мене чоловік Діма.
Так і сталося, на щастя. Але таких теплих стосунків з братом чоловіка, як були у нас раніше з Микотою, більше немає, і це зрозуміло.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
