– Ти ж найстарша дитина! Це твоє завдання доглядати за сестрою і братиками, – говорила мама, коли вкотре повернувшись з роботи, переодягалась і бігла на чергове побачення.
У моєї мами четверо дітей і у всіх нас різний тато.
Свого батька я ніколи не знала і не бачила. Наступних маминих чоловіків я бачила, але ні один з них мені не подобався. Мама була офіційно заміжня один раз, інші ж чоловіки просто в нас деякий час жили.
Мама все не могла знайти того єдиного. Під приводом роботи вона просто йшла з дому, залишаючи маленьких дітей на мене.
Життя мене навчило всього. Я повинна була думати, чим нагодувати дітей і як правильно помити вікна, бо коли весною в них засвітило сонечко, то вулиці практично не було видно.
Я бачила, як перед Великоднем всі сусіди прибирали в домі, тріпали килими і білили дерева. Не раз сусідка, тітка Люба приходила і мені допомагала, бо бачила мої старання і наполегливість.
Мамі ж було ніколи. Вона бігала від одного чоловіка до іншого. Через те, що основним моїм завданням було няньчити дітей, я з’їхала по оцінках в школі.
Коли прийшлось вступати, я просто довірилась мамі моєї однокласниці і ми разом вступили в училище, де навчались на повара-кондитера. Мама з цього була не дуже в захваті, бо прийшлось самій в домі і готувати і доглядати, хоч вже і не таких малих дітей.
Після навчання мама влаштувала мене на роботу в сільську школу, але не на кухню, а прибиральницею. Вона робила все, лиш би я не вилетіла “з гнізда”, щоб не втекла від неї.
Я не могла перечити мамі, бо була неосвіченою і далекою від реального життя. Я бачила лише сестричку і братиків, які б без мене пропали.
Одного дня в мене задзвонив телефон. Зазвичай я не підіймаю слухавку на невідомі номери, але в цей раз я сказала, хоч і тихо: “алло”.
По той бік слухавки була жінка. По голосу я зрозуміла, що жінка вже не молода.
– Не бійся мене! Я так довго тебе шукала. Ти й уявити не можеш, як я мріяла почути твій голос.
Після короткої паузи у розмові вона продовжила.
– Я твоя бабуся…
В середині мене щось дуже сильно заколотило.
За тиждень ця жінка приїхала на автівці в село. Ми довго спілкувалися, а потім вона запропонувала поїхати з нею.
Я вагалася і при першій зустрічі сказала, що не покину сестричку і братиків.
– Вони вже не маленькі. Ти в такому віці вже стала для них мамою. Ми будемо приїжджати до них і допомагати, я обіцяю.
Через місяць бабуся забрала мене в свій шикарний дім.
Вона розповіла мені про батька. Його вже немає з нами. Він був хорошою людиною, але в один час оступився.
Бабуся дала мені те, що я ніколи не мала: ласку, підтримку і любов. Вона допомогла мені влаштуватися на роботу. З її підтримкою я допомогла і сестрі з братами.
А мама, скажете ви? Вона досі шукає своє щастя…
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
