Навіть дату свого народження: п’ятниця, тринадцяте, Наталя називає нещасливою. Напевно, тут справа зовсім не в марновірстві. Так уже склалося, що ще в дитинстві їй важко жилося. У десять років їй довелося доглядати за молодшим братиком. А в чотирнадцять – за іншим. Вона рано зрозуміла, що таке маленька дитина: навчилася сповивати, купати, годувати і укладати спати. Сама ж лягала далеко за північ, адже треба було зробити ще й уроки.
Маму свою Наталя шкодувала, хоча, як не крути, та була все ж недолугою. Маючи вже двох дітей, вона вийшла заміж і не побоялася народити ще стільки ж. Вітчим не відрізнявся доброю вдачею, теж любив попивати. У такі хвилини дітлахи ховалися по своїх кутках. Найважче було Наталі.
– Ти знову не помила посуд, ледащо, – говорив він. – Що дивишся, чуєш, братик плаче, йди, заколиши його.
Ні в чому не винна дівчинка, йшла до ліжечка братика. У ці хвилини вона була ображена не тільки на злого вітчима, але і на всіх на світі, навіть на себе. Вона не розуміла, чому, за що їй так діставалося. А мама спокійнісінько сиділа за столом, на якому ніколи не наводився порядок, вже майже засинаючи після чергової “посиденьки”.
Четверо дітей забирали б багато сил у людини турботливої і відповідальної. Але Оксана Ігорівна не мала звички турбуватися про дітей. Їй наплювати було, що вони сопливі, в грязі, повзали по нетопленій хаті. Набагато зручніше було звалювати справи на старшу дочку. Це потім, через роки, її все-таки позбавлять батьківських прав і відберуть малолітніх дітей. А поки після уроків чотирнадцятирічна дівчинка робила всю хатню роботу.
І все ж, в сімнадцять років Наталі вдалося виїхати в місто, де вона стала одночасно вчитися і працювати. Закінчила училище, здобула професію кухаря четвертого розряду. Стала цілком зрілою, самостійною людиною. Здавалося, живи і радій. А вона і жила. Наталя згадує своє двадцяте літо, свій день народження іноді з тихим смутком, іноді з нестерпним болем. За настроєм. Адже тоді її майже зненацька застало таке глибоке і солодке почуття – любов.
У той день з дівчатками Наталя відправилася на пляж. Було спекотно, так що не скупатись, нехай і не в зовсім чистій воді, було гріх. Широкоплечого хлопця Наталя запримітила серед молодих людей, які теж прийшли в цей спекотний день до річки. Той сильно відрізнявся від своїх друзів чи м’язистим тілом, то чи яскравою синню в очах. Наталя тоді не могла точно визначити, чим так привабливий став для неї симпатичний незнайомець.
Коли вони познайомилися, Наталя і не припускала, що це її доля. Все якось закрутилося, вона і не помітила, як закохалася, як вони стали жити разом. Володя тоді орендував кут у одної бабульки. Але як то кажуть: в тісноті, та не в образі. Так з милим і в курені рай.
Ну і що, що цивільний шлюб? Вона ж любила Володю так щиро і ніжно, що штамп у паспорті здавався їй такою нісенітницею. Багато зараз так живуть. Багато, але коли з’являються на світ діти, все ж відносини свої узаконюють. Їй би тоді відразу наполягти на своєму. Але коли? Адже незабаром після народження Василька, через два роки, з’явився на світ Павлик. Володя душі не чув ні в красуні дружині, ні в своїх дітях. Він, як будь-який батько, пишався собою, що не якийсь там там “крутелик”, а справжній мужик: відразу два сина – це тобі не дурниця.
Володимир виявився близькимНаталі не тільки по духу людиною, але і за менталітетом. Він, як і вона, народився в селі. У місті знайшов роботу, але коріння тягнули до землі. І одного разу поклик серця переміг голос розуму. І вони переїхали в село до його рідні. Правда, для Наталі там не знайшлося роботи, та й дітлахи були ще маленькі. Але у Володі руки ж золоті: він не тільки лагодив всяку техніку, але і не гребував дрібними заробітками. Так вони і жили в любові та злагоді. Підростали хлопчаки, як дві краплі води схожі на свого батька.
Коли молодшому сину виповнилося дев’ять місяців, Наталі дали кімнатку в гуртожитку, і молода сім’я стала жити цілком незалежно, без допомоги батьків. Хоча, може бути, з цього моменту, отримавши відносну свободу, Володя якось відразу змінився. Ні, у Наталі приводу для ревнощів не було. Чоловік завжди був такий ласкавий і турботливий.
Коли діти трохи підросли, Наталя, щоб якось більш-менш жити гідно, влаштувалася на роботу в гуртожитку. Соромно було сидіти на шиї у чоловіка. Поставивши варити обід, Наталя встигала перемити всі поверхи, випрати, прибрати в кімнаті. Все горіло в її умілих руках. Адже з самого дитинства була привчена до роботи.
Якось наводячи, як зазвичай, в домі порядок, Наталя ледь не проткнула палець голкою, яка не знати звідки взялася. Кривлячись від болю і посмоктуючи крапельки крові, Наталя не на жарт перелякалася. “Добре, що я, а не дітлахи поранилися”, – полегшено думала вона, не надаючи особливого значення, звідки тут з’явилася голка. Адже Наталя щодня мила підлогу в домі: все-таки кімнатка маленька. “Може, Володя заходив, і щось терміново пришити треба було”, – майнула думка, і Наталя тут же забула про знахідку. Справи-то не чекають!
Але через тиждень знову знайшла пару голок перед порогом. Ось тоді-то вона і запанікувала. Пішла до сусідки по гуртожитку, з якої, незважаючи на велику різницю у віці, відразу подружилася. Та її лякати не хотіла, але порадила краще дивитися за чоловіком і, взагалі, по сторонам.
Тут Наталя несподівано згадала, що нещодавно знайшла розсипану незрозуміло ким сіль. Тоді вирішила, що дітлахи пустували. А зараз задумалась не на жарт. А тут ще щось з Володимиром сталося. Наче його підмінили: колись такий люблячий і турботливий, він став відразу чужим і незрозумілим. Вічно кудись поспішав, посилаючись на термінові справи, замовлення.
У той день він прийшов додому не те щоб випивший, але явно не в дусі. Накричав на хлопчаків, нагрубив дружині. Наталя тоді всю ніч проплакала, не розуміючи, що відбувається, звідки така дика злість, такий настрій.
На другий день, коли чоловік пішов на роботу, вона знову пішла до сусідки поплакатися в жилетку. А тій, хоч і шкода було молоду подружку, довелося поділитися своїми спостереженнями. Так Наталя вперше дізналася, що у неї з’явилася суперниця.
Набагато молодша і стрункіша, напевно, красивіша і краща. Тепер вона зрозуміла, чому чоловік став таким холодним і відчуженим, ніби не рідним. Але вона вирішила будь-що-будь зберегти сім’ю. “Так всі мужики пси, нагуляється, схаменеться”, – заспокоювала Наталю зріла жінка. “Хоча, знаєш, я щось свого так і не змогла пробачити, ось тепер одна мучуся”.
Але довго шила в мішку не сховаєш. Ось і Володя попався. Вони мало не зіткнулися лоб в лоб.
– Володю, ти куди? Хто ця дівчина?
Наталя стояла, як ніби її вразив грім, не в силах зрушити з місця. Володя, винувато опустивши очі, не знав, що відповісти. Молода, гарненька дівчина, безсоромно усміхалася, розглядаючи Наталю.
– А ти-то хто? Дружина чи що? Та яка ти жінка, ви ж не розписані. Мені Володя сам розповідав.
Наталя слухала і не чула, про що говорила їй незнайомка, вона не розуміла, що відбувається. Перед нею стояв її чоловік, її рідний Вовчик, і поводився абсолютно дивно. Раптово в голові промайнула думка: “Я тут якась зайва. Боже, як соромно”… Ковтаючи сльози, Наталя, не бачачи перед собою дороги, швидко попрямувала геть. Ні ревнощів, ні образи, нічого, тільки якась порожнеча, яка раптово оселилася в серці, і пекучий біль, що не дає вільно дихати.
У той день чоловік удома так і не з’явився. Хоча Наталя його вже давно пробачила і прийняла будь-яким би, аби прийшов. Тиждень вона в роздумах, не знаючи, де шукати недолугого чоловіка. До батьків його йти було якось ніяково. Так ті не особливо і шанували свою невістку, навіть до онуків не дуже-то тяглися. Все справи та справи.
Володя з’явився сам, зібрав речі і знову кудись пішов. Навіть пояснювати нічого не став. Чужий, абсолютно чужий і такий холодний. Молодший син Павлик потягнувся до нього, пориваючись щось розповісти, але той навіть і не глянув на сина.
Переступив через нього, і пішов. До неї, до суперниці. У той момент багато самих суперечливих почуттів боролося в душі ображеної жінки. Наталя готова була стояти на колінах, благаючи Володю одуматися і залишитися. Адже у них же діти. Але, гордо піднявши голову, змовчала, навіть не дозволивши пролитися сльозі. Двері зачинилися. Це був кінець.
Не в силах залишатися в одному селі з коханим, Наталя знову зважилася виїхати в місто. “Нічого, проживемо якось. Світ не без добрих людей”, – заспокоювала себе надією на краще життя жінка. Свою кімнатку в гуртожитку залишила. Пізніше від сусідки дізналася, що Володя оселився там з молодицею.
У місті неважко знайти який-небудь кут або зубожілий приватний будинок за подібною ціною. Наталя так і зробила. Хлопчаків влаштувала в школу, сама тут же кухарем прилаштувалася. Директор виявилася дуже хорошою жінкою – не тільки прийняла її на роботу, але ще й допомагати стала. Але на бюджетну зарплату багато не наживеш.
Квартплата за будинок, який навесні завжди затоплює, ніби й невелика, плюс на дрова, які вже давно закінчилися. А грошей на придбання нових немає. Ну і допомогу матері-одиночки. Це ж такі крихти, ледве на хліб з маслом вистачає. А у дітлахів одяг і взуття зовсім зносилися. Та й ростуть вони як на дріжджах, що не доженеш. Як далі жити?
Колишній чоловік аліменти не платить: не розписані були, та й офіційно ніде не працює. Допомагати іноді допомагає, але не грошима. Старшому синові вже одинадцять років, молодшому дев’ять виповнилося. Хто допоможе з речами, з взуттям? На одного Бога і сподівається бідна жінка, та на добрих, милосердних людей. Сама вона точно не впорається. Однак при нашій останній зустрічі згадала Наталя, що збирається знову їхати жити в село, начебто там краще.
Маю велику надію, що її життя налагодиться і все у неї та діточок буде добре.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – bigpicture
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
