Думаю, цю історію вже можна розповісти: пройшло чимало часу, і ми давно живемо за різними адресами.
Кілька років тому ми жили в звичайній панельній п’ятиповерхівці; майже всіх сусідів знали по іменах. Весілля, переїзди, скандали, – одним словом, радощі й прикрощі траплялися на наших очах.
Якось суботнього дня в сусідній під’їзд стали носити речі: з’явилися в нашому будинку нові мешканці. Чоловік з жінкою, дуже симпатичні і доброзичливі, і з ними гарненька семирічна донька. Буквально через пару днів дівчинка подружилася з усією дітворою у дворі. Іноді вона хвалилася, показуючи на нові черевики:
– Це мені моя “інша мама” подарувала.
Бабульки, які сиділи біля під’їзду, відразу починали фантазувати з приводу “іншої мами”, вважаючи, що батьки дівчинки не рідні і що вони її удочерили. І це було правдою.
Оксана і Валерій – “батьки” Наді – освоївшись, подружилися з нами і розповіли свою історію. Коли вони жили за старою адресою, дочка Орися завагітніла в п’ятнадцять років. З дитинства Оксана і Валерій їй багато дозволяли, балуючи єдине дитя.
Занадто рано Орися стала дружити з хлопчиками, в результаті, вагітність, коли їй ще не виповнилося й шістнадцяти. Оксана з чоловіком взяли на себе всі клопоти після народження внучки, а Орисі сказали:
– Ти зовсім молоденька, тобі вчитися треба, кар’єру будувати, сім’ю створювати, – займайся собою, а ми Надійку будемо ростити і виховувати, а потім ти її забереш.
Дочка і так не дуже-то тягнулася до малятка, а після пропозиції батьків і зовсім перестала цікавитися дитиною. Закінчила школу і, вступивши до інституту, виїхавши в інше місто. І все. Додому вона майже не приїжджала, тільки перекази грошові від батьків отримувала. Після захисту диплома і зовсім перестала з’являтися.
І ось тепер, виходить, молоді бабуся з дідусем стали мамою і татом рідній внучці. Вони б і раді дочку Орисю побачити і віддати їй Надійку, щоб дитина з матір’ю росла, але тільки вона не з’являлася в батьківській хаті.
Їй постійно щось мішало: то робота, то жених, то ще якісь причини. А Надя бачить фотографії матері і постійно питає про неї. І оскільки Оксана і Валерій для внучки стали мамою і татом, то справжню матір вона називала “моя інша мама”.
І бабуся з дідусем намагалися, щоб дівчинка не забувала про матір і дарували їй на день народження і на свята речі та іграшки, пояснюючи, що нібито це інша мама подарувала, відправивши посилкою.
У школі Надія була відмінницею, ходила в музичну школу і до 14 років стала милою, вихованою панянкою. І тут несподівано приїхала Орися – “інша” мама. Це була висока струнка дівчина з довгим світлим волоссям, помітно одягнена і з модним макіяжем. І перше, що зробила Орися – звинуватила батьків, що вони відібрали у неї доньку, скориставшись її малоліттям.
Оксана заливалася сльозами, картала себе, що повністю звільнила колись дочку від виховання своєї дитини, Валерій пив таблетки від серця, а рідна дочка стояла на своєму: “Відібрали дитину силою”.
А що ж Надя? А Надя, побачивши молоду красиву жінку, потягнулася до неї. І хоча дівчинка завжди називала свою бабусю мамою, шикарна блондинка, яка була біологічною матір’ю Наді, захопила підлітка. Вона із задоволенням виходила на подвір’я під ручку зі своєю “іншою мамою”, гордо оглядаючись навколо, немов кажучи: “Подивіться, яка у мене молода і красива мама!”
Через тиждень Надя поїхала разом зі своєю “іншою” мамою. Оксана і Валерій відразу якось знітилися і навіть постаріли. І не стільки від того, що внучка поїхала з матір’ю, а тому що розлучилися вони важко. Але мене найбільше здивувало і порадувало рішення Оксани, – воно було мудрим, але варто було їй чималих нервів.
Жінка не стала ні в чому звинувачувати дочку, не стала її дорікати і з’ясовувати відносини, вона писала їй повідомлення на телефон, дзвонила і завжди говорила тільки добрі слова дочці, запитуючи про Надійку, бажаючи обом щастя.
Надя теж телефонувала бабусі: перші півроку все було добре, а потім дівчинка засумувала. Через рік Надя захотіла повернутися до бабусі. І знову “інша мама” звинуватила Оксану, що вона розлучає її з дочкою. Оксана металася між двох вогнів. Надя все ж приїхала до Оксани і Валерія:
– Все-таки вона і правда “інша” мама, – сказала Надя бабусі, – а ти моя сама справжня мама, я вас з татом-дідусем дуже люблю.
Оксана була рада, що внучка повернулася, але одночасно засмутилася тим, що знову важкі у Орисі відносини з дочкою. І знову Оксана терпляче стала писати і телефонувати дочці, умовляючи приїхати, а Надю переконувала, що Орися – її мама і що вони повинні спілкуватися.
Потім ми всією родиною переїхали жити в інший район міста. Зустрівшись через кілька років з Оксаною, дізналися, що у внучки Наді і у дочки Орисі все ж налагодилися відносини і тепер вони дуже дружні.
Їхні стосунки більше схожі на відносини старшої сестри з молодшою, але видно, що вони люблять один одного. І найголовніше, що Орися перестала звинувачувати батьків, що вони “відібрали” у неї Надю; тепер вона частенько приїжджає до батьків і насолоджується батьківською любов’ю.
Дізнавшись, що у Оксани в родині тепер все добре, якось легко стало на душі. Хороші люди заслуговують щастя! Все-таки молодець Оксанка, що так терпляче налагоджувала відносини з дочкою, розуміючи, що поки є можливість щось виправити в житті, треба боротися до кінця, щоб рідні серця були разом.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – tapeciarnia
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
