З Ростиславом разом вже 8 років. Спочатку була велика любов. Він заради мене пішов від дружини з дитиною, поміняв роботу (вони працювали разом), повністю змінив ставлення до життя. Старший за мене на 10 років.
У мене до Ростика навіть серйозних стосунків не було, але я полюбила, з’їхала від батьків, намагалася бути доброю господинею, дружиною. Разом пройшли через багато. Все витримали, але залишився слід.
Я до сих пір звинувачую себе за те, що він кинув дружину. Я просила Ростика подумати, не приймати поспішних рішень і все зважити. Звичайно, він говорив, що це не моя вина, що все до цього йшло і так далі, але я все одно постійно відчуваю провину. Постійно стикаюся з нагадуваннями з минулого. Їх спільні фото, листівки з визнаннями в любові, іменні подарунки, ціле життя яке не залишити за спиною, не забути і не викреслити.
Я не розуміла, на що йду. Не розуміла, як це буде важко. Що колишня дружина і дитина – це назавжди. Я намагалася змиритися, але раз у раз порівнювала її з собою. Я не помічала, як питала чоловіка: “А Маринка робила так само? А вона теж це не вміла готувати? А ви теж так час проводили?”.
Його це дратувало, і я навчилася просто не говорити про неї, хоча в думках крутила постійно. Я не любила її за те, що вона була першою, за те, що у них вже багато було, і я завжди буду другою після неї. Я заздрила Марині. Хоча саме вона була в гіршій ситуації.
Завагітніти у мене так само не виходило , а лікарі не бачили відхилень, а перша спроба ЕКО провалилася. Моя психіка не витримувала. Я набирала вагу, дедалі тяжче просто вставати з ліжка і змушувати себе день за днем робити одне і те ж. З чоловіком почалися проблеми.
Нещодавно я дізналася, що у Ростика хтось є. Він ретельно приховує, чистить телефон і придумує безліч пояснень своїх затримок, але я то знаю. Наш спільний знайомий скинув фото, де чоловік обіймає якусь темноволосу дівчину, як потім я впізнала, свою колегу. У них давно вже цей роман і, мабуть, поки її влаштовує те, що він одружений, але можливо, скоро перестане. Адже поруч зі мною його особливо нічого і не тримає.
Тиждень тому бачила колишню дружину Ростислава. З донькою від другого шлюбу і його сином. Марина йшла з чоловіком, посміхалася. А у мене стислося серце. Я так хотіла бути мамою, так старалася нею стати. Мабуть, це карма. Мабуть, я так і залишуся нікому непотрібною і нещасливою.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – static.deon
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
