Я не люблю Новий рік настільки сильно, що була б не проти, якби цього свята не було зовсім.
Так склалося, що я не люблю Новий рік. Причому так було і коли я була маленькою, і коли виросла. Моя мати любила перекласти на мене половину обов’язків, з якими я не завжди могла впоратися.
Пам’ятаю, як у 12 років вона змусила мене зробити усі новорічні салати. Це вона мене так до дорослого життя готувала. Завдання я, звичайно, з тріском провалила.
З того часу я намагалася робити все, щоб мама мною пишалася. Може, тому я виросла такою охайною і моя кухня завжди блищить? Мені просто хотілося, щоб сімейні свята набули для мене нового сенсу. З мамою цього, на жаль, ніколи не було.
Коли я вийшла заміж за Рому, ми з чоловіком почали жити з його матір’ю. Я ще не знала, яка вона людина, і дуже сподівалася, що тепер усі свята заграють новими фарбами. Проте все стало ще гірше. Новий рік для мене перетворився на справжню муку.
Справа в тому, що Людмила Іванівна – неохайна людина. З порядком вона не дружить, тому коли свекруха починає готувати, бруд і сміття з’являються буквально скрізь. У нас удома живе кішка Муся. Так ось її шерсть якимось магічним чином виявляється у кожній страві свекрухи.
Мама Романа не стежить за продуктами у холодильнику, тому мені доводиться постійно викидати прострочені. Те саме стосується аптечки, де навіщось зберігаються медикаменти, яким більше років, ніж мені.
Я вже намагалася говорити і з Людмилою Іванівною, і з чоловіком. Свекруха каже, що нас тут ніхто не тримає. Мовляв, це її квартира, і вона не збирається нічого змінювати. А чоловік не готовий з’їжджати, бо у нас немає такої серйозної фінансової подушки, щоб потягти оренду квартири.
Не знаю, що мені робити, я просто у розпачі. До Нового року не так багато часу. Людмила Іванівна навіщось вимазала абсолютно всі вікна штучним снігом. Хоче, щоби «краса» була аж до березня. Хіба це можна витримати?
Ще один пункт свекрухи – міцні напої. Вона вважає, що жодне свято не може без них обійтися. Я до таких напоїв ставлюся прохолодно, не вживаю. Але мама Романа мало не силою змушує мене теж прихилити:
«Оленко, а за моє здоров’я? Давай, бо грошей не буде наступного року!»
Що може бути гірше за хмільну жінку? Мабуть, лише хмільна свекруха. Коли Людмила Іванівна йде у новорічний відрив, мені хочеться зібрати всі свої речі та виїхати з цього будинку назавжди. Я вже неодноразово пропонувала чоловікові відсвяткувати Новий рік в іншому місці. Але він категорично проти:
«Улюблене сімейні свята потрібно святкувати у колі найближчих», – каже Роман.
Я, звісно, люблю свого чоловіка, але іноді просто не розумію його. Поведінка його матері не здається йому дивною. Більше того, він із задоволенням їсть її куховарство з котячою вовною. Говорить, що його все влаштовує. Мовляв, якщо ще жодного разу живіт не болів, значить все добре. Це просто смішно.
А ще більше мене засмучує те, що мені навіть нема з ким поділитися своїми переживаннями. З мамою я давно втратила зв’язок, що не дивно. Подруг у мене ніколи не було близьких, не вірю у жіночу дружбу.
Почуваюся самотньою, добре, що хоч Новий пік вже позаду. Не хочеться ні з ким псувати стосунки. Але що ж тоді робити? Як змінити своє життя?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com