Я сама з Краматорська Донецької області, але вдруге вийшла заміж у Бровари. Мої рідні і найкраща подруга і кума Марина залишилися на Донеччині.
Я і моя родина завжди хотіли в Євросоюз, навіть коли я ще жила на Донбасі.
Марина ж ще під час подій 2014 році мені розповідала, що Україна не права по відношенню до Донбасу, не хотіла в ЄС. Казала, що саме тому так все і вийшло, що українська влада тоді не дослухалася до думки жителів Донбасу, які не хотіли в ЄС.
Потім вона дуже раділа, що Краматорськ лишився під Україною. Адже вона побачила, як скотився униз рівень життя в ОРДЛО – там у неї купа знайомих лишилися.
Ну а тепер, коли рф напала на нас і в Краматорську стало небезпечно, Марина через спільних знайомих вивезла чоловіка і двох синів 25 і 28 років через росію в Прибалтику. Вони виїхали в ЄС, якого так не хотіли у 2014-му! Вона зробила все, щоб її чоловіки не боронили Україну!
Я не можу після цього з нею спілкуватися, і мій чоловік-офіцер мене підтримує.
А от мама мені говорить, щоб я продовжувала спілкування, мовляв війна закінчиться, треба залишатися людьми у будь-яких умовах, адже молодший син Марини – мій похресник, я за нього відповідальна перед Богом.
Але мене так відштовхнуло від неї і від усієї її родини… Я рада, що у них все добре, що вони осіли в Литві, вони всі разом… Але не можу себе пересилити написати їй. Нема ніякої поваги у мене ні до неї, ні до її чоловіка й синів. Як же бути?
Олена К.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фто ілюстративне, з відкритих джерел.
