fbpx

У 6.30 вчора я вже була у дітей, а о 4 прокинулася, аби насмажити їм свіжих налисників. Що мене чекало на порозі синової квартири – вам не передати! Мій сенс життя в мої 67 років – це мої діти – син з невісткою – і онучка. А що мені ще треба? З чоловіком ми давно вже більше друзі за стільки років разом, іноді мені навіть поговорити з нім ні про що. Він собі все в шахи з сусідом грає. А я допомагаю молодятам, чим тільки можу. Але вони цього не оцінили і більше я напевно туди ні ногою! Так сумно, в мене вся подушка сьогодні мокра була, не можу заспокоїтися. Коли на весіллі я подарувала Ярчику ключі, невістка і сваха ледь не пустили сльозу від почуттів. Сваха Ірина хвалилася, що для своєї Інночки вона все зробить, але гідного посагу за дочкою вона так і не дала. Та й таке. Так от, принесла я вчора налисники з курочкою і грибами і коврик новий для ванни – у знайомої на базарі в суботу пощастило по скидці купити

Мій сенс життя в мої 67 років – це мої діти – син з невісткою – і онучка. А що мені ще треба? З чоловіком ми давно вже більше друзі за стільки років разом, іноді мені навіть поговорити з нім ні про що. Він собі все в шахи з сусідом грає. А я допомагаю молодятам, чим тільки можу.

Але вони цього не оцінили і більше я напевно туди ні ногою! Так сумно, в мене вся подушка сьогодні мокра була, не можу заспокоїтися.

Ми з чоловіком, по суті, збудували наше життя навколо сина. Наш Ярослав – пізня дитина, і ми намагалися обдарувати його любов’ю сповна.

Я сама виросла в неповній сім’ї і маминої любові недоотримала. Тому вирішила, що Ярчик буде коханою і бажаною дитиною.

Ось ми й працювали з Володею не покладаючи рук, і відпустка нам тільки снилась. Благополуччя єдиної дитини завжди стояло на першому місці.

Коли син навчався у школі, ми купили йому квартиру у сусідньому будинку. Нам потрібно було виплачувати іпотеку 10 років, але ми взялися за цю ношу. Ярчик закінчував виш, і житло для його майбутньої родини вже чекало свого часу. Було нам тяжко, але цілком виправдано.

Коли на весіллі я подарувала сину ключі, невістка і сваха ледь не пустили сльозу від почуттів. Як би сваха не хвалилася, що для своєї Інночки вона все зробить, гідного посагу за дочкою вона так і не дала. Та й таке.

Отже, турбота про молоду родину Ярослава й Інни також лягла на наші з Володимиром плечі. Ми завжди були на підхваті і допомагали чим могли. Навіщо ще потрібні тато та мама?

Я завжди рада нагодувати молодят вечерею, адже я закінчую роботу о 16 годині, а невісточка о 19-й. Я маю ключі від квартири сина, це логічно. Я і приберу гарнесенько у них у квартирі, домашніх пиріжків принесу, продуктів з магазину, щось корисне для домашнього побуту.

Інна навіть часом у мене питала, де в них що дома лежить – я знала все. Я віддавала дітям всю себе, не жаліючи сил.

Але коли живеш заради когось, хочеться почути елементарне «дякую». а вчора вийшло геть навпаки.

У 6.30 вчора я вже була у дітей, а о 4 прокинулася, аби насмажити їм свіжих налисників. Мені не складно встати з ранку раніше і напекти дітям свіжих млинців або котлет посмажити до сніданку. Вони прокинуться – а на кухні вже чекають домашні смаколики.

Так от, принесла я вчора налисники з курочкою і грибами і коврик новий для ванни – у знайомої на базарі в суботу пощастило по скидці купити.

Стою, намагаюся відчинити двері своїм ключем. Уявляю радість і вдячність сина й Інночки. А ключ не потрапляє в замок ні так, ні сяк. Я збентежилася й розгубилася, натиснула на дзвінок.

Двері відчинив Ярчик. Я спробувала зайти, а він став нерушимо на порозі. Простягаю йому судок з теплими млинцями, розповідаю про килимок. А Ярчик мовчить, через хвилину каже:

– Мамо! Сьомої ранку нема ще! Ми спимо! Навіщо з’являтися під дверима в таку рань? Я попереджаю тебе: ще один такий візит – і ми з’їдемо. І ти не будеш знати, куди.

І зачинив двері прямо перед моїм носом! Не взяв ні килимок, ні налисники. Довелося будити їхню сусідку Галину і просити передати гостинці дітям, коли прокинуться.

Повернулася я додому самі розумієте, у якому стані. Щоками – ріки. Чому так? Як діти можуть бути такі черстві до тих, хто їх так любить?

Ми до них із батьком – з усією душею. Останнє віддати я готова. Варто озирнутися – кругом батьки відпускають дітей на вільні хліби і самі вимагають від них допомоги і турботи.

Я ж усю себе віддаю родині сина. Нехай ще пошукають таких батьків, як ми! А син зі мною отак.

Але скажу: мій Ярчик до одруження ніколи таким не був. Я більш ніж упевнена, що тут постаралася Інна, налвштувала сина проти мене. Бо не буває, щоб дитина змінилася в одну мить.

Діти моїх зусиль і старань не оцінили і більше я напевно туди ні ногою! Так сумно, в мене вся подушка сьогодні мокра була, не можу заспокоїтися. Можливо, ви мене якось підтримаєте і щось порадите.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page