Мені 44 роки, і я вже сама бабуся. Так, так! Синочок у мене з’явився рано, і за моїм же прикладом, сам рано женився. До слова скажу, що з чоловіком у мене хороші стосунки, живемо в мирі та злагоді. У сина ж також гарна доля. Невістку я люблю і поважаю, а в онучку душі не чую.
Але сьогодні мова не про це.
Перед Різдвяними святами вирішила перемити весь свій посуд в серванті і випадково натрапила на біленьку чайну тарілочку з голубим ободком. Вмить в голові спливла історія, коли я була ще зовсім маленькою.
У бабусі Стефи був день народження. Тато в цей день працював, тому ми з мамою йшли привітати її вдвох.
Бабуся була у мене дуже добра і чуйна людина, а ось мама, на жаль, була трохи різкувата.
Ми прийшли раніше за всіх, допомогли іменинниці накрити на стіл. Через годинку вже й перші гості, її подруги, подзвонили в двері. Всі ми веселилися, співали, навіть танцювали.
І ось дійшла справа до чаювання. У бабусі в серванті був сервіз, з якого пили чай лише гості.
– Аллочко, вийми чашечки, будемо чай пити з тортиком, – сказала бабуся Стефа до моєї мами, а я вирішила також бути корисною, і взялась розставляти кожному гостю такий дорогий серцю бабусі сервіз. Раптом одна чашечка вислизнула з моїх крихітних рученят.
До сьогодні пам’ятаю цей стан. Я ніби остовпіла, бо знала, що отримаю “на горіхи”.
– Роззява мала, – сказала на мене з обуренням мама, і взявши за руку повела в іншу кімнату. Моя губа скакала, а з очей самі по собі лились сльози.
– Відпусти дитину, – сказала бабуся в мій захист. – Жодна чашечка не вартує і сльозинки дитини.
– Але ж з чого тепер будуть пити твої гості чай?
– В сервізі їх шість. Ти бачила колись у мене так багато гостей? Четверо – максимум. А якщо і ні, то хіба щось з ними станеться, якщо поп’ють зі звичайної чашечки?
Мамі стало соромно за свій вчинок, бабуся мене погладила по голові, поцілувала і сказала, що я найдорожче золото, що в неї є.
Коли я одягала свою коричневу шубку, бабуся загорнула блюдечко від чашечки в газету і простягнула мені.
– Будеш своїм лялькам обід в ній подавати.
Моєму щастю не було меж.
Сьогодні я сама бабуся, і ніколи, ні на своїх дітей, ні на онучка, я навіть голосу не підвищую.
Любіть своїх малят, а якщо вони і провинилися – поясніть, якщо треба, ще раз поясніть, але не більше…
Передрук без посилання на ibilingua – заборонений!
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
