Не розумію, чому від мене вимагають віддати половину спадщини брату. Нехай у нього четверо дітей, але це не моя проблема, він із дружиною сам вирішив неконтрольовано множитися, не думаючи про те, як і на що існуватиме його родина. То чому про їхній добробут тепер маю замислюватися я?
Мені тридцять п’ять років, одружена, виховуємо з Романом сина. Нещодавно я вийшла із декрету. Усього нам із чоловіком досягати самостійно, три місяці тому не стало бабусі, яка нам із братом залишила у спадок квартиру та маленьку дачку біля річки під Києвом. От мене тепер змушують, щоб я свою половину спадщини віддала Макару.
Мій брат молодший за мене на чотири роки, але у нього з дружиною вже четверо дітей, судячи з усього, там і п’ятий не за горами. Побралися вони з Оксаною рано, лиш коли перейшли на третій курс університету. Я вже жила окремо, а брат із дружиною прийшли жити до мами.
Поки брат доучувався, мама тягла молоду сім’ю на собі. Допомоги вимагали і від мене, але я тільки влаштувалася працювати, тому допомагати мені не було з чого, майже вся зарплата йшла на оренду житла.
З чоловіком ми розписалися тихо, грошей на пишну урочистість не було. Мама привітала телефоном, навіть не прийшла на реєстрацію, бо допомагала невістці з дитиною. Мені було прикро, але виду я не подала. Навіть намагалася собі пояснити цей мамин вчинок, не можу сказати, що в мене вийшло.
Коли не стало бабусі по материнській лінії, мамі у спадок від бабусі дісталася двокімнатна квартира, яку вона, не роздумуючи, переписала на Макара. Мені було сказано, що йому важко, у нього діти та дружина, яка перебуває у стані постійного декрету.
Ми з Романом не розраховували на цю квартиру, але мене все одно образило, що мати так розпорядилася. Знову все найкраще – брату. Але мамина позиція була незаперечна – брату потрібніше. Ми з чоловіком тоді готували документи на іпотеку. З першим внеском допомогли батьки чоловіка та моя бабуся по батьковій лінії.
Мама, коли дізналася, що мені бабуся дала грошей, учинила сцену, бо бабуся мені грошей дала, а братові ні.
– Так і ти сину квартирку віддала, а дочці дульку з маком. Як захотіла, так і розпорядилася, мої гроші, – осадила тоді маму бабуся.
Мені мама теж вселяла, що я повинна поділитися з братом, бо йому дуже важко живеться. А братові не важко було. Він працював на непильній роботі, де ніяких навантажень, переробок та ненормованого графіка. Отримував, правда, небагато, але й тут мама сина підтримувала – здоров’я поберегти треба, та й усіх грошей не заробиш. Брата і його сімейство, що постійно збільшується, підтримувала фінансово і мама, і батьки Оксани.
Іпотеку ми з Романом взяли, впряглися і почали працювати і платити. Чоловік знайшов прибуткову, але дуже напружену роботу, ми через його відрядження іноді по півроку жили окремо. Але дуже швидко розплатилися за іпотеку, навіть машину купили. Зараз Рома змінив роботу на спокійнішу, нехай платять менше, зате він проводить час зі мною та сином. Нам вистачає.
Поки ми гарували, брат множився. Коли він повідомив, що вони знову чекають на дитину, здулася навіть мама. Їй було все важче допомагати родин Макара. А він усе так і сидів на своїй маленькій зарплаті, живучи з дружиною та дітьми у двушці. Ні про яку іпотеку не могло бути мови, на його зарплату в десять тисяч її ніхто їм просто не дасть, а дружина між декретами працювати не встигала.
Коли не стало бабусі по батькові, з’ясувалося, що своє майно вона поділила між мною та братом. Для нас це була хороша підмога, ми збиралися брати ще одну квартиру в іпотеку, щоб у сина в майбутньому теж було своє житло. Але мама вважала, що я й так надто добре живу, а от брату, як і завжди, потрібна допомога.
– Ну що тобі з половини тієї двушки? А ось брат продасть обидві квартири та зможе нормально облаштуватися, – переконувала мене мама.
Я твердо сказала, що брату і так вистачить подарунків, своєю спадщиною мама вже розпорядилася, нікого не спитала. Тепер я хочу розпорядитись своїм майном.
– Що ж ти за егоїстка, думаєш лиш про себе? У тебе своє житло є, ви з чоловіком працюєте, у вас всього одна дитина, а Макар все життя один робить, як віл, у нього четверо дітей і дружина-утриманка.
Я пояснила мамі, що дружина брата народжує діток не від того, що через кватирку надуло, брат у процесі бере також участь. Він уже дорослий хлопець, який має розуміти, звідки беруться діти, і як дорого їх ростити. Якщо за стільки років не зрозумів – його проблеми.
Сам Макар зі мною поки що з приводу квартири не розмовляв, мабуть, чекає, що мама мене дотисне на потрібне рішення. Але максимум, що я можу для них зробити, це відмовитися від частки в дачі, там більше морок, ніж користі. Нехай займається, але на цьому все!
Нехай я вважатимусь погпною, але наївну дівчинку з мене робити не треба, я цього не дозволю.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
