У чоловіка батьки розлучилися недавно. В процесі розлучення з’ясувалося, що свекор – в боргах, як у шовках.
Половину з них повинна виплатити свекруха. Чоловік почав наполягати на тому, щоб ми з ним працювали з ранку до вечора і допомагали його матері розплатитися з кредитами. Я в декреті. Передбачається, що я повинна вийти на роботу, а з моїм сином буде сидіти безробітна мати чоловіка.
Того року, коли Данилкові було кілька місяців від народження, моя мудра свекруха намагалася нагодувати онука полуницею і щавлем. Корисно адже, вітаміни! Сина я відстояла, зі сваркою. І вже рік ні один візит мами чоловіка не обходиться без якоїсь нісенітниці. У 9 місяців – на тобі, внучок, снікерс. У 10 – сосиску. У рік і два – дитячу коробочку з фаст-фуду притягла. І як її можна залишити з дитиною? Як? Я сина потім лікувати втомлюся!
З чоловіком вже кілька місяців сваримося. Я проти допомоги його матері, категорично. Нехай йде працювати, жінці всього 44 роки. Чому я повинна залишати дитину незрозуміло з ким, працювати і зарплату на чужі борги віддавати? Кажутьїм розумні люди звертатися до суду, доводити, що свекруха про кредити і знати не знала – не йдуть. Знаєте чому? Гордість не дозволяє! А гнати на роботу ще годуючу мати – їм гордість дозволяє!
Щодня – одне і те ж: ти повинна, ти зобов’язана, ми – твоя сім’я. Так свекруха до цього п’ять років твердила, що я їм ніхто! І те, що її син на мені одружився, не зробив мене частиною їх розпрекрасного сімейства!
А вчора мати чоловіка прийшла до мене, і не одна, з жінкою якоюсь.
– Оленко, це наш ріелтор. Вона допоможе здати вашу квартиру. Ви переїжджаєте до мене. Раз ти не хочеш піти на роботу, ми знайшли інший спосіб знайти гроші – ми здамо твою квартиру і розрахуємося з моїми боргами.
Я де стояла, там і сіла. Уявляєте: сидите Ви у себе вдома, а тут приходять Вашу квартиру здавати!
І здавати свекруха зібралася не нашу з чоловіком спільну квартиру, а мою особисту і власну! Я їх давай виставляти за двері. Ріелтор відразу пішла, а ось свекрушенька розсілася в передпокої і заявила, що синочка дочекається:
– Ти нічого не вирішуєш! Я з тобою навіть розмовляти не буду! – і відвернулася, демонстративно.
Я пішла своїми справами займатися, нехай сидить. Чоловік прийшов через кілька годин. І вони на мене вже разом:
– Олено, ти чому така? Тобі пропонують варіанти вирішення проблеми. Ти чому тільки про себе думаєш? – почав чоловік.
– Особисто у мене немає проблем! – парирувала я. – А проблеми твоєї матері мене не стосуються.
Так-так, я – невдячна і таке інше. За все те «добро», що багато років вивалювали на мене мама Романа, я відплачую чорною невдячністю. Ось і нехай вирішують свої проблеми самі. Я тут до чого? Здавати свою квартиру, переїхати під один дахом до жінки яка мені за п’ять років жодного хорошого слова не сказала? З квартири, де я сама собі господиня, в нахлібниці до свекрухи? Я що, на телятко схожа?
Саме це я і озвучила. Чоловік почав збирати речі.
– Кільце, кільце у неї забери, обручки! В ломбард здамо. Хоч якісь гроші! – радила свекруха Ромі.
– Своє здайте. А то воно вже для Вас не має значення, а кільце носите, – я у відповідь.
Я спробувала поговорити з Ромою, пояснити йому свою точку зору. Але ця спроба була безуспішною, як і кілька десятків попередніх.
Вони пішли. Я сподіваюся, чоловік все ж таки охолоне і повернеться. А як ні – то ні, рушничком їм обом дорога.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
