«У чоловіка має бути квартира, а ти все одно до нового чоловіка жити підеш!». Це мені видала колишня свекруха, коли я прийшла забирати свої речі.
Вона була одна в квартирі, колишній поїхав кудись із друзями (напевно спеціально, щоб зі мною не зіткнутися), тож я вирішила дізнатися її думку щодо всієї цієї ситуації з квартирою.
Адже ми платили разом, а залишається вона йому одному. З урахуванням того, що я чекаю на дитину, це якось взагалі не справедливо.
Хвала небесам, вона не почала нести дурниці про те, що це може бути не його дитина!
Вона посадила мене на диван і почала пояснювати, що розуміє мої труднощі, але у чоловіка має бути своя територія.
У 30 вже якось несолідно поневірятися по знімних, чоловік же здобувач! Раптом він знову одружується? Не сидіти ж йому одному після розлучення. І куди він дружину приведе? Не до мами ж.
А мені простіше я жінка. Зараз у батьків поживу (на кухонному дивані, бо в них одна), а там чоловіка все одно знайду. Ось у нього і житиму.
Так, ми платили іпотеку разом, але я ці роки в ній жила. «Просто уяви, що ти платила оренду за оренду»
І так, я згодна, що дорослому чоловікові варто мати своє помешкання, а не жити з мамою, тільки чому це помешкання наполовину за чужий рахунок? Чому це я маю піти і вважати, що платила оренду, а не він?
Чому я повинна жити з батьками та на орендованій квартирі, чекаючи дитини?
І, головне, чому все і завжди впирається у «це твій вибір»?
Який мій вибір? Але винний не чоловік, який втік від відповідальності, а я.
Господи, як же це надоїло. Як же складно залишатися тактовною і не кричати на всіх.
Фото – авторське, ілюстративне.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
