Коли Марина повідомила про дитину, Борис зрадів. Він уже давно мріє про сина. У його найкращого друга синочок уже пішов у перший клас. І вдвох їм ніколи не буває нудно, разом дуріють, разом розігрують маму. Син – це здорово!
Це спільні походи в гори, поїздки на рибалку, зрештою, це радіокерований вертоліт і купа крутих машинок, яких у дитинстві не було.
Загалом чоловік був на сьомому небі від щастя, а натяки дружини про те, що у них може народитися дочка, а не син, він просто не хотів сприймати всерйоз. Адже за їхньою лінією у всіх сини. Має рідного брата, а його батька — двох братів.
Однозначно, і в нього теж має народитись син. Марина не надавала цьому особливого значення, вона зараз думала про те, як облаштувати дитячу, про майбутні покупки. На першому УЗД стать дитини визначити неможливо.
Але майбутній батько просто впевнений, що це буде син. Марина ходила на планові огляди. На 20-му тижні подружжя пішло на УЗД, лікар сказав, що вже можна буде впізнати стать дитини.
– Вітаю, у вас буде дівчинка! – Борис зблід.
– Як дівчинка? Подивіться ще.
Але лікар підтвердив, що все ж таки їм чекатиме дочка. Борис не міг у це повірити. Він думав, що на ранніх термінах лікарі часто помиляються у визначенні статі, і майбутній батько заспокоївся.
Наступного дня Марина зустріла дружина з роботи, у нього в руках була величезна коробка. То була іграшкова залізниця. Марина була здивована, але чоловік стверджував, що це буде дуже цікаво. Чоловік сам радів, як дитина.
Марина вже перестала звертати увагу на розмови Бориса про сина. Ну народиться дочка, чоловік побачить її, візьме на руки і звичайно, полюбить. Та й, до того ж, кажуть, що чоловіки завжди хочуть синів, але дочок люблять більше.
Рідні та подруги говорили Марині, що Борис поводиться незвичайно, надто вже дуже хоче сина, а про доньку і чути не хоче. Марина сприймала це як жарт і намагалася не думати про це, вона щоразу уникала цієї теми.
Дев’ять місяців минуло без проблем, можна сказати, легко.
Під ранок Марина відчула, що настав час. Чоловік зрадів. Нарешті! Зібралися швидко. Чоловік не залишав дружину ні на мить. І ось уже глибоко за північ акушерка вийшла потішити молодого батька.
— Вітаю, тату! У Вас донька! Батькова копія!
– Як донька?! Ви впевнені?
– Та дочка, дочка!
Борис не міг вимовити жодного слова. Постояв мовчки і попрямував повільним кроком у бік виходу!
— Та куди ж то пішов, тату? Ех, слабкі нині мужики пішли. Не може повірити своєму щастю.
Марину перевели до палати і принесли доньку. Оленка справді дуже схожа на тата. Марина намагалася додзвонитися до чоловіка. Але телефон було вимкнено. Вона вже почала непокоїтися і попросила свою маму поїхати до нього.
Борис відчинив ще двері п’яний, ледве стояв на ногах. По квартирі розкидали Маринині речі. Дитячі речі були звалені купою у величезну сумку.
— Борю, що це таке? Та хіба ж так можна?
— Забирайте Маринчині речі, нехай вона їде з дитиною куди хоче, дитячі речі я теж зібрав.
— Та що з тобою, Борисе!
– Ідіть!
У день виписки Марину зустрічали батьки та подруга. Борис не приїхав. Марина з Оленкою переїхала жити до батьків. Борис ними навіть не цікавився. За місяць у Бориса вже з’явилася інша жінка. А через півтора роки нова жінка народила Борисові дитину. Доньку. Напевно, це доля.
Борис живе із новою сім’єю. А Марина з донькою — так само в батьків. Бабуся і дідусь шалено люблять онучку. Марина повернулася на роботу і хтозна, може у дівчинки незабаром з’явиться новий тато.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
