У мого діда є рідна сестра. Нещодавно все було добре. Ну, як добре, відносно. Вона жила сама, чоловік не стало три роки тому.
Дітей двоє, онуки, правнуки, поряд в одному місті. Чи це не щастя для бабусі? Коли діти-онуки живі здорові та поряд! Відвідують, не забувають.
Але нещодавно нам зателефонувала дочка бабусі і повідомила, що мати захворіла, не може ходити. Якийсь час вона лежала у лікарні.
Мої дід з бабусею їздили її провідати навіть. Але при зустрічі вона мовчала, тримала руку моєї бабусі і просто дивилася величезними очима. Це таке страшно.
– Тільки вчора ввечері по телефону з нею говорили, в гості збиралася, давно не бачилися! – Згадує моя бабуся.
Тепер вона лежить, ходити не вміє, говорити не вміє, благо згадує хтось хто. Після повернення додому, з нею залишилася сидіти рідна дочка.
У дочки чоловіка немає, тому всі, майже весь свій час, вона присвячувала матері, встигаючи працювати, але мабуть через часті прогули та відпрошення її звільнили.
Залишилась вона без роботи. До цього син бабусі допомагав грошима (не великими), а дочка-доглядальниця, мабуть такий був договір.
Але тепер, жінка залишилася без роботи, на пенсію бабусі та гроші сина вижити складно. Та й не завжди гроші вирішують абсолютно все.
Іноді потрібні руки, фізична сила та допомога. Загалом ця жінка вимоталася. І морально та фізично вона втомилася. Вирішила вона повернутися на роботу, найнявши для мами доглядальницю.
З бабусею дуже важко, вона примхлива, хоча не говорить і не ходить, її треба нагодувати, помити, поміняти, одягнути, масажі і купа вправ.
Тут почалися суперечки. І дочка маму не відмовляється кидати, просто не тягне грошима, тому хоче на роботу повернутися, щоб грошей заробити, у вихідні сама з мамою сидіти зібралася.
А син дріб’язково вважає витрачені копійки на улюблену маму. Тяжко в таких ситуаціях. Особливо, коли праця жінки не була зарахована, що вона й дні та ночі сиділа з матір’ю. Займалася їй. Годувала.
А гроші, витрачені на матір, це важливіше. Ось так діти і сваряться ще за життя батьків. А потім роками не спілкуються.
Сумна історія. Мені жінку шкода, життя особистого жодного, але її це не турбує. Її змістом було мати до життя повернути.
Адже дуже неприємно, коли вчора ти сидів пив чай за столом з рідною людиною, а сьогодні ця людина вже лежить. І ніби ось вона-мама, жива, але… Але й ніби її вже немає.
Фото – авторське, ілюстративне.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
